Безпілотний катер Barracuda: команда однодумців і штучний інтелект

02.04.2026 14:48

Укрінформ

«Хижа риба-камікадзе», якою керують на відстані до 20 тис. км, несе на собі до 300 кг вибухівки

Баракуда, також сфірена, або морська щука – рід великих хижих риб. Вони відомі своєю агресивністю та швидкістю, мають чудовий зір, здатні поїдати навіть голкобрюхів, отрути яких вистачає, щоб убити 30 дорослих людей. Саме за такими принципами працюють безпілотні катери українського виробництва, які власними силами сконструювали і запустили в дію бійці однойменного спецпідрозділу, підпорядкованого 40 окремій бригаді морської піхоти 30 корпусу морської піхоти.

Модульна система катера дає змогу розміщувати різні типи озброєння – від потужних мін до гранатометів. Це – зброя, спроєктована так, щоб проникати туди, де її ніхто не чекає і звідки не повертаються.

На випробуваннях унікального безпілотного катера Barracuda на Півдні України побували кореспонденти Укрінформу.

ЦЕ ЯК ВИБУХ П’ЯТИ «ШАХЕДІВ»

Хоч і приїхали ми на місце випробувань рано-вранці, робота в підрозділі вже йшла повним ходом – хлопці готувалися до нового завдання. Ми спостерігали за ними: дії відточені та злагоджені, а за роботою чоловікам вдавалося ще й жартувати, тож атмосфера була дуже дружня. До нас підійшов високий молодий хлопець. Це командир підрозділу «Баракуда» на псевдо «Коп». У минулому він обіймав керівну посаду в поліції, але в перший день війни пішов добровольцем до ЗСУ.

«Коп»

– Катери використовуємо як камікадзе. На щастя, ми дійшли до того, що такі завдання вже виконують роботи, а не люди. Катери зі завдання не повертаються, це тил ворога – кожного разу використовуємо нову техніку, – розказує «Коп».

За словами командира підрозділу, перевага Barracuda полягає в тому, що цим катером можна керувати на відстані до 20 тисяч кілометрів. Тобто пілот перебуває в зовсім іншому місці. Катер несе на собі вибухівку, може перевозити різні види озброєння, зокрема FPV-дрони. У БЕК вбудований штучний інтелект, а також сучасні системи трекінгу та дистанційного керування. Вони мінімізують ризик допущення помилок та гарантують надійний рух за будь-якої погоди. Швидкість катера сягає 100 км за годину, також він оснащений камерою.

– Це все дистанційно стріляє, вибухає, злітає з нього та знищує ворога, – усміхається «Коп».

Просимо командира пригадати «найяскравіший» випадок вдалого застосування катера.

– Кожен випадок – яскравий. Багато разів уражали особові склади ворога та техніку. Катер несе на собі до 300 кг вибухівки – це яскраво завжди. Це як вибух п’яти «шахедів», – жартує чоловік.

КОЛИ ЗІЙШОВ НА БЕРЕГ, ХОТІВ ЦІЛУВАТИ ЗЕМЛЮ

Екіпаж катера – ціла група. Це штурман, який добре знає водні протоки і вміло обходить ворожі РЕБи. Також у команді є другий пілот, люди, відповідальні за спорядження катера вибухівкою, і група вогневого прикриття.

– Для пілотування катером потрібно враховувати дуже багато чинників, це складний і відповідальний процес. Це серйозна штука, яка серйозно заряджена і має дістатися туди, куди треба. Підготовка пілотів іде колосальна. Сподіваюся, згодом пілотування такими катерами навчатимуть на тренажерах. А поки що тренуємося, як сьогодні, – каже «Коп».

Він зазначає, що досі не бачили техніки, подібної до цієї, на озброєнні в росіян.

Також командир наголошує, що в підрозділі зібралися лише однодумці, «випадкових» людей тут немає.

– У нас закритий підрозділ. Ми всі друзі. У минулому – бізнесмени, поліцейські… – каже він.

Тепер уже з усмішкою «Коп» згадує перші БЕКи, які збирали в підрозділі.

– Півтора року тому, коли ми тільки розпочали роботу зі створення безпілотних катерів і в наш успіх ніхто не вірив, один з перших катерів пішов на позиції ворога – і ми втратили з ним зв’язок. Він заглух неподалік від позицій ворога. На виготовлення іншого на той час у нас пішло би десь два місяці, до того ж ми не хотіли втрачати катер з вибухівкою. Ми з побратимом вирішили поплисти за ним на гідроциклі. Вийшли ввечері, дісталися «баракуди» і на мотузках потягли катер за собою. Але заглух і наш гідроцикл. Ми просиділи у воді майже всю ніч, течією нас почало відносити до ворожого берега – і тоді я вже попрощався із життям. Такої чорної води не бачив ніколи, водночас ніколи ще не відчував себе таким безпорадним. Дивилися в небо, щоб не прилетів дрон. Весело було… Однак якимось дивом мій товариш все ж таки завів гідроцикл і ми повернулися живими. Коли я зійшов на берег, хотів цілувати землю, – згадує «Коп».

Запитуємо чоловіка, що додає йому сил у війську.

– П’ятий рік війни. Потрібно просто звикнути, що вона є. Треба жити в тих реаліях, які маємо. Я навіть не думаю, чим займатимуся після війни. Поки що воюємо, – каже «Коп».

ДЕСЯТЬ ГОДИН ЗА ПУЛЬТОМ КЕРУВАННЯ

Тимчасом до командира підходить усміхнений боєць із дуже втомленими очима, просить сигарету і представляється – його звати Макс. Хлопці, які стоять неподалік, додають, що він «Безумний Макс», як герой однойменного постапокаліптичного фільму. Питаємо, у чому полягає «безумство».

Макс

– Буває іноді. Не боюся нічого під час бойових дій, – усміхається він.

Макс – пілот БЕКів Barracuda.

– Катер розміщений за багато кілометрів від точки керування. У принципі, його дальність нічим не обмежена, окрім пального. Для кожного завдання обираємо його відповідну кількість, – продовжує Макс розповідь про техніку.

За його словами, найдовше за пультом керування він провів десять годин.

– Іноді, коли бувають напружені моменти і ти зрештою доходиш до кінцевої точки, виконуєш завдання, навіть тиск піднімається. Адреналін – шалений. Узагалі, коли ціль досягнута, кожен випадок – яскравий. Отримуєш величезне задоволення, коли виконуєш місію, – каже він.

Захисник пам’ятає свій перший виїзд.

– Переживали за все. Перший катер ми зібрали самі «на колінках». Там човен взяли, там волонтери мотор принесли… Боялися, що втратимо зв’язок. А тепер – усе на автоматі, навички відточені, – каже хлопець.

У ЗСУ Макс півтора року. Каже, дуже цінує підтримку рідних, а надихає його маленька донечка.

– Вони багато чого не знають. Буває, що я на завданні й не можу відповісти, тоді дружина дуже хвилюється. Коли передзвонюю – заспокоюю їх. Моїй донечці зараз три з половиною роки, бачимося рідко. Дуже сумують. Її слово «татусю» гріє душу більш за все. Мені є за що воювати, є куди розвиватися, у мене на майбутнє великі плани, – каже він.

Також ми поспілкувалися з Костянтином із вогневої групи прикриття.

– Під час спуску БЕКа на воду ми прикриваємо небо з рушницями. Якщо у БЕК влучить ворожий дрон, нас упізнаватимуть по ДНК. Працюємо так, щоб максимально швидко скинути катер на воду, – каже він.

Цікавимося, чи не страшно прикривати об’єкт, споряджений 300 кг вибухівки.

– Я воюю з 2022 року. І в піхоті побував, і у спецназі. Багато чого побачив на війні. Ізюмський, Бахмутський напрямки. Страх завжди є, а також бажання побачити завтрашній день, а як воно буде – хвилювань нема, – каже він.

ДИРЕКТОР КЛАДОВИЩА З ПОЧУТТЯМ ГУМОРУ

До війни Костянтин працював директором кладовища. Також тренував дітей і дорослих у вільній боротьбі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, без вагань став до війська.

– Це було моє рішення. У мене життя, як Бейрут, було до війни, тож у війну я легко зайшов і без хвилювань, – каже він.

Найстрашніше, що пережив на війні, – бої за Соледар.

– «Вагнерівці» нас у Соледарі намагалися взяти в кільце. У полон потрапити було страшніше, ніж померти. Я вирішив, що або виїду звідти, або піду у вічність. Виїхав без жодної подряпини, – каже він.

Оптимізм для чоловіка – життєва позиція. За розмовою він весь час сміється і жартує. Каже, що стійкий характер допомагає проходити випробування на війні.

– Я дуже щасливий, коли ми виконуємо місію. Мої батьки були в окупації, і я не знав, живі вони, чи ні. Сам я був на лінії зіткнення, там мене щодня хотіли вбити. І я щасливий відправляти до Кобзона його російських поціновувачів, – каже Костянтин.

ЯК ДЕРЕВ’ЯНЕ КОРИТО З МОТОРЧИКОМ ЗІРВАЛО НАСТУП РОСІЯН

До розмови долучається боєць підрозділу «Капітан». Він розказує, що під час першої зустрічі російських окупантів з БЕКом підрозділу вдалося зірвати наступ загарбників.

– Це було півтора року тому. Ми тоді мали дерев’яне корито з моторчиком і ним зірвали наступ росіян у дельті Дніпра. Підірвали вибухівку в місці накопичення їхньої техніки й особового складу. Потім ми ще тиждень перехоплювали розмови росіян, де вони скиглили, що не вийдуть на воду, бо бояться зіткнутися з такою штукою. Тоді і зрозуміли, що ми на правильному шляху, – згадує «Капітан».

Чоловік мав власний бізнес, а коли почалася війна, став до лав ЗСУ.

– У будинку, де жили мої діти, у перші дні з’явилися отвори від касетних снарядів. Я не сумнівався у своєму виборі. Це не ми до них пішли. От якби мене запросили до них сходити, я б замислився. Але я спав удома, нікого не кликав і не хотів цієї війни, вона сама до мене прийшла. Вибір очевидний, – каже він.

«Капітан» наголошує, що найвагоміша мотивація для нього  – те, що його дім і могили його пращурів – на українській землі. І він ніколи не віддасть їх ворогу.

***

У цій війні перемагає не лише сила, а й винахідливість. «Баракуда» – це про людей, які змогли перетворити ідею на зброю, що змінює правила гри. І поки вони працюють, ворог не може почуватися в безпеці навіть там, де ще вчора вважав себе недосяжним.

Ганна Бодрова, Одеса

Фото Ніни Ляшонок

   
Новини з передової