«Коли збив перший дрон – не спав добу, настільки яскравими були емоції»

«Коли збив перший дрон – не спав добу, настільки яскравими були емоції»

Репортаж

13.03.2026 11:02

Укрінформ

Кореспонденти Укрінформу поспілкувалися з військовослужбовцями групи БпЛА-перехоплювачів «Хантер» 208-ї зенітної ракетної Херсонської бригади

Змінюючи тактику атак по Україні, російська армія почала застосовувати ударні дрони типу «Шахед» на гранично малих висотах. У відповідь українські військові посилюють антидроновий захист і роблять ставку на дрони-перехоплювачі. Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський повідомляв, що у Києві та на підступах до столиці в лютому дрони-перехоплювачі збили понад 70% «Шахедів». Військові працюють із виробниками над підвищенням ефективності різних моделей дронів-перехоплювачів, продовжують формувати та навчати екіпажі, а також комплектують дивізіони ППО безпілотними системами.

“ЦЕ ЯК МАШИНКА З ПУЛЬТОМ КЕРУВАННЯ, ТІЛЬКИ ЛІТАЄ З ВИБУХІВКОЮ”

Дістатися позицій, де базуються хлопці, було нелегко: від цієї локації до тимчасово окупованих росіянами територій – всього кілька кілометрів. У групі «Хантер» – двоє пілотів, сапер та водій. Працюють хлопці з дронами Sting, що у перекладі означає «жало». Перехоплювач отримав таку назву через свою функцію – швидко вражати ворожі безпілотники, подібно до оси чи бджоли. Sting здатний підніматися на висоту до 5 тисяч метрів. Це українська розробка.

Військовослужбовець 208-ї зенітної ракетної Херсонської бригади, оператор БпЛА-перехоплювачів Олександр виконує завдання у складі мобільної вогневої групи вже півтора року. Початок війни він зустрів у Новій Каховці, де проходив строкову службу. Тоді йому було 22 роки. Після демобілізації продовжив службу на контрактній основі.

– Коли я вперше побачив Sting, одразу захотів на ньому політати. Навчатися керувати перехоплювачем ми почали у грудні 2025 року. Ті, хто вміє керувати FPV-дроном, легко можуть пересісти на Sting. Зараз FPV мені здається дуже повільною пташкою, адже має швидкість до 100 км/год, а Sting – понад 200 км/год. Перший «Шахед» збили напередодні Нового року – це кайф, – розповідає Олександр.

Каже, робочі дні бувають дуже напруженими, останнім часом ворожих нальотів побільшало. Хлопці підтримують один одного, жартують, що їдять з однієї тарілки і вже стали майже родиною.

– Наприклад, сьогодні ми вже добре політали. Буває й по 10 вильотів на добу. Наш екіпаж загалом збив 11 бойових повітряних цілей, з них – два дрони-розвідники. Їх збивати важко, адже ці дрони дуже маленькі. Здебільшого тут літають «Молнії», «Шахеди» та «Гербери», – каже Олександр.

Sting має повністю ручне керування – дроном управляє пілот за допомогою комп’ютера або VR-окулярів, що дозволяють оператору бачити маршрут польоту в режимі реального часу. У дощ та туман, за словами Олександра, піднімати перехоплювач неефективно.

– Це як машинка на пульті керування, тільки літає з вибухівкою. При контакті з ворожою ціллю вибухає. Зручно, прикольно, крута картинка – дуже хороший комплекс, – додає.

Олександр каже, що часом сумує за своєю дружиною, яку рідко бачить.

– У такі моменти кажу собі, що маю протриматися на один день довше. Буває дуже важко. Водночас ми розуміємо, які наслідки можуть бути, якщо ми не зіб’ємо ціль. Дружина вчора казала, що пишається своїм чоловіком – я розповів їй, як ми збили два «шахеди» за 10 хвилин, – ділиться.

ПЕРЕХОПЛЮВАЧ НАЗДОГАНЯЄ ЦІЛЬ ЗА 5 ХВИЛИН – ВІН ШВИДШИЙ ЗА “ШАХЕД”

Оператор групи Максим у війську понад рік. На його рахунку – два збиті «Шахеди».

– У небі немає орієнтирів, не можна зачепитися, наприклад, за гілку. Якщо ворожі цілі йдуть низько, то орієнтуємося по землі. Якщо вище хмар – залишається сподіватися на радари. Коли збив перший дрон – не спав добу, настільки яскравими були емоції. Я уявляв, скільки лиха міг накоїти цей дрон, якби влучив у ціль, і був щасливий, що зміг цьому запобігти, – каже Максим.

Едуард

А от сапер групи Едуард побачив війну в 2019 році. Зараз йому 27, він так само, як Олександр, служить за контрактом. Родом із Миколаївщини, служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді, потім через важкі поранення потрапив до 208-ї зенітної ракетної Херсонської бригади. Зараз він займається виготовленням вибухівки і спорядженням перехоплювачів для вильоту. Каже, що на «збір» дрона для вильоту йому потрібно до 30 секунд.

– Нам дають готовність, ми спостерігаємо за ціллю. Коли вона входить у нашу зону ураження, я беру дрон, споряджаю його на місці пуску, пілот запускає – і приблизно за 5 хвилин він наздоганяє ціль, адже швидший за “Шахед”. Кайф. Розумієш, що ця ворожа гидота вже нікуди не прилетить, від неї ніхто не помре, і ти робиш свою справу не дарма. Якщо ціль не збита, перехоплювач повертається і я його розряджаю. Іноді, коли втрачаємо керування, можемо самостійно підірвати перехоплювач, – каже Едуард.

Він побував у гарячих точках на Донеччині та Луганщині.

– До повномасштабного вторгнення я був 8 місяців в АТО – там для мене почалася війна. Потім повоював у багатьох місцях: Лиман, Покровськ, Сєверодонецьк, Мар’їнка, Слов’янськ. Я був розвідником, постійно на лінії зіткнення. Тричі був в оточенні. Осколкові поранення, травми хребта – кілька разів думав, що віддам Богу душу, – розповідає Едуард.

Підтримує Едуарда його дружина. Зараз жінка займається вихованням їхньої дворічної донечки Уляни.

– Коли я служив у штурмовиках, дуже хотів, щоб у мене колись народилася донька. Тоді я ще навіть не був знайомий зі своєю майбутньою дружиною, а от про доньку – мріяв. Може, ця мрія і врятувала мене від смерті. Завтра малій виповнюється два роки, я сподіваюся, мене відпустять хоч на пару годин її привітати. Подарую їй золотий ланцюжок. Вона хоч і мала, а вже знає слово «золотце», як справжня пані. Її посмішка – моє життя, – каже Едуард.

Його старший брат також боронить країну. Спочатку він служив у морській піхоті, але після поранення перевівся до іншого підрозділу. Едуард розповідає, що саме приклад брата надихнув його піти у військо. Додає, що війна його змінила.

– Я пішов на війну у 22 роки. І зараз можу сказати, що тоді навіть не уявляв собі, якою вона є, – каже Едуард. – Але якби зараз мені дали змогу змінити свою долю, я б усе одно пішов цим шляхом. Це моя країна, мій дім і дім моєї доньки. Ми маємо вистояти і здолати зло. У нас просто немає іншого вибору, і це має розуміти кожен.

Ганна Бодрова, Одеса

Фото Ніни Ляшонок

   
Новини з передової