З особистими історіями про фронт: у Чернівцях показали сучасну «Енеїду» від «Театру ветеранів»

Чернівці стали першим містом після Києва, де показали цю постановку.

4 березня у Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської відбулася національна прем’єра вистави «Енеїда» від Театру Ветеранів. Чернівці стали першим містом після Києва, де показали цю постановку.

На сцені — чинні військовослужбовці та ветерани російсько-української війни. Дехто з них — на протезах, із важкими пораненнями, але з тією внутрішньою силою, яку складно передати словами. Вони не грають війну — вони її прожили.

Постановка — сучасне переосмислення «Енеїди» Івана Котляревського. Проте цього разу класичний текст звучить інакше — через особисті історії військових, їхні монологи, рух, музику і пластичні рішення. У виставу вплетені фрагменти реальних спогадів ветеранів — про фронт, втрати, біль і повернення до життя.

Режисеркою-постановницею стала головна балетмейстерка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Ольга Семьошкіна. Художній керівник проєкту — Ахтем Сеітаблаєв, композитор — Ілля Разумейко. 

Один із акторів, Андрій (військовослужбовець, який виконує роль оповідача), зізнається: спочатку не розумів, як незрячий зможе працювати на сцені. До участі в проєкті його фактично «поставили перед фактом». Та нині він каже — ні про що не шкодує.

«Театр ветеранів – це трохи більше, ніж театр. Це трохи більше, ніж життя» – говорить він.

За словами Андрія, вистава для нього — це насамперед про власну історію і саморозвиток. Театр став способом фізичної та психологічної реабілітації, допоміг знову відчути команду, простір, відповідальність.

«Коли ти граєш, ти не думаєш про те, що вже пережив. Ти насолоджуєшся процесом. І ті важкі думки ніби відходять», — ділиться актор.

У постановці всі чоловіки — Енеї, а всі жінки — Дідони. Такий режисерський прийом підкреслює: кожен проходить свій шлях втрати й пошуку землі, свого місця, своєї гідності. Вистава говорить про війну, але не лише про неї. Вона — про відновлення, про народження героя всередині себе, про повернення смаку до життя.

На фото актор Андрій Онопрієнко

Після показу глядачі довго не розходилися. Серед них — чернівчанка Наталія, яка поділилася враженнями:

«Ми стали ближчими до тих людей, які прийняли на себе першими той біль і ту біду. І це передалося нам. Ми пережили з ними це якоюсь мірою. Починаєш більше цінувати те, що маєш, і хочеться більше комунікувати з цими людьми, більше допомогти їм».

За її Наталії, такі заходи допомагають усвідомити єдність суспільства:

«Наша країна дуже велика, дуже різна, але ми всі мусимо бути разом, особливо в такі важкі хвилини».

Ахтем Сеітаблаєв наголошує: «Театр ветеранів» — це передусім інструмент реабілітації. Тут не йдеться про конкуренцію з професійними театрами. Йдеться про дію».

«У війні немає нічого хорошого. Але культура — це те, що допомагає людині залишатися людиною. Відсутність культури й народжує війну», — зазначає він.

На фото Ахтем Сеітаблаєв

Цю думку підтримує й представник ініціативної групи Бабенко. За його словами, більшість учасників не мали жодного сценічного досвіду, однак уже зробили головний крок — обрали активне життя після поранення.

«Це не універсальний рецепт для всіх, але це дуже дієвий інструмент соціалізації. Ми бачимо, як хлопці й дівчата після участі в проєкті повертаються до спорту, знімаються в кіно, пишуть книжки, активно включаються в суспільне життя»,— зазначає він.

На фото актор Єгор Бабенко

Також Єгор Бабенко підкреслює: культура під час війни — не другорядна річ.

«Відсутність культури й народжує війну. Людина формується з дитинства — через казки, пісні, середовище. Тому мистецтво сьогодні — це теж фронт», — каже Бабенко.

Про проєкт

Проєкт створили відділом комунікацій Командування Сил територіальної оборони ЗСУ спільно з «Театром Драматургів». Його мета — допомогти військовим через мистецтво переосмислити воєнний досвід, інтегруватися в суспільство та повернути собі смак життя.

У цій «Енеїді» немає пафосу — є чесність. І, можливо, головний її меседж простий: ветерани не перестають бути людьми. Вони не перестають творити. І вони не здаються.

Фото Тараса Піца

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media