Позивний «Кір»: був «смертельною хворобою» для ворога

19.11.2025 11:12

Укрінформ

Молодий воїн єдиний із підрозділу вижив під час бою в Серебрянському лісі

Кирило Гиндич із Житомира виховувався на прикладі військових – учасників АТО/ООС і сам мріяв долучитися до війська. Тож коли настала пора, свою успішну мирну кар’єру в Німеччині змінив на битву за Батьківщину. Хлопець у 21-річному віці став добровольцем і отримав позивний «Кір», бо нищив ворога, як небезпечна хвороба.

Він починав із посади бойового медика і доріс до командира взводу. Під час боїв у Серебрянському лісі військовослужбовець отримав важке поранення, після якого переніс понад 20 операцій і не зміг продовжувати службу.

Нині Кирило працює в поліції та відповідає за ветеранську політику.

У ТЦК СКАЗАЛИ: «ПРИХОДЬ, КОЛИ ВИРОСТЕШ»

– Служба в армії мене цікавила давно, – ділиться Кирило. – Ще під час АТО/ООС до нас на зустрічі в школу приходили батьки деяких моїх однокласників – люди, які воювали. Я дивився на них, захоплювався і теж хотів стати учасником тих подій, але був ще малим. Згодом прикладом для мене став друг мого дядька, який служив у 95-й бригаді. Любив слухати його історії про війну і якось сказав йому, що як тільки мені виповниться 18 років, теж піду в ЗСУ. Він порадив спочатку здобути освіту, отримати трохи життєвого досвіду, а тоді йти в армію. От я його й послухав.

Після дев’ятого класу школи хлопець пішов учитися на агроінженера в Житомирському агротехнічному фаховому коледжі. Під час навчання поїхав на практику в Німеччину, де загалом пропрацював за фахом три роки. У 2021 році хотів підписати контракт із ЗСУ, але за станом здоров’я йому відмовили.

У лютому 2022 року Кирило приїхав у відпустку додому. Першого березня планував знову їхати в Німеччину разом зі своєю дівчиною. Зізнається, що коли чув розмови про можливий початок повномасштабної війни, не вірив у них, але вирішив: якщо це таки станеться, він лишиться в Україні.

– Коли розпочалася війна, я не міг просто сидіти вдома і дивитися відео про те, як убивають людей. Хотілося бути максимально корисним своїй країні, тож вирішив: а хто, якщо не я. Мама з дівчиною відмовляли мене, але я пішов у ТЦК. Мені тоді був 21 рік, і там сказали: «Приходь, коли виростеш», – згадує ветеран.

Читайте також:  Пам’яті фотографа Костянтина Гузенка

ВИРІШИВ СТАТИ БОЙОВИМ МЕДИКОМ, ЩОБ РЯТУВАТИ ЖИТТЯ

Він звернувся в Національну гвардію, і туди його взяли. Спочатку служив у Житомирі. Невдовзі дізнався про формування роти спеціального призначення для виконання бойових завдань, в яку набирали добровольців, і захотів перейти туди.

– Пройшов відбір у цю роту й потрапив на посаду стрільця, – розповідає Кирило. – Згодом перейшов на посаду бойового медика взводу, бо, на мою думку, саме ця людина робить максимум для порятунку життів. Поїхав на курси, де нас навчали інструктори зі США та Канади. Після цього знайомив хлопців свого взводу з медициною, щоб вони знали, як правильно діяти, коли виникне така потреба.

Разом зі своєю ротою виконував завдання на деокупованій території Харківщини.

Коли дізнався про формування Гвардії наступу, перейшов у батальйон оперативного призначення ім. Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького. Кирило потрапив у взвод, де були добровольці віку його тата і ще старші, які воювали з 2014 року. Згадує, що знання та навички, якими вони ділилися, неоціненні. Це був не лише підрозділ однодумців, а й надійна команда, де всі підтримували одне одного.

– На початку 2023 року наш батальйон поїхав у Білогорівку на Луганщині, де виконував перші бойові завдання, – пригадує воїн. – Обстріли мене не лякали, бо я їх наслухався ще на Харківщині. Страх з’явився лише тоді, коли в нас був перший поранений. Те, що я бачив на манекенах, стало реальністю. Тоді мені вдалося надати належну допомогу. Паралельно з обов’язками бойового медика я чергував на спостережних пунктах і відбивав атаки.

В ОТОЧЕННІ ВОРОГА ПРОБУЛИ МАЙЖЕ ТИЖДЕНЬ

Невдовзі батальйон передислокувався на Харківщину, де мав замінити одну з десантних бригад. Воїни знали, що росіяни планують штурм, тож готувалися до нього.

Кирило розповідає, що спочатку на його позиції перебувало 10 бійців, а невдовзі стало майже 30, адже до них перейшли воїни зі сусідніх флангів, яких не могли втримати. Військові опинилися в оточенні й вирішили, що будуть відбиватися. Майже тиждень ворог обстрілював їх із артилерії, безпілотників, кидав піхоту та застосовував фосфорні снаряди.

– Якогось вечора почалися сильний вітер та дощ, і ми вирішили, що це наш шанс на вихід, – згадує ті події ветеран. – Почали відходити по одному, евакуюючи поранених. Ми встигли передати по рації, щоб нас зустріли. В якийсь момент по нас почав бити ворожий танк, і троє наших побратимів отримали поранення. Я побачив, що по моїй руці стікала кров, але відчував, що свідомості ще не втрачаю, тож почав рятувати одного з воїнів із важким пораненням ноги. Далі нас забрав евакуаційний автомобіль. У шпиталі до мене підійшов лікар і сказав, що я правильно надав допомогу своєму побратимові, бо якби допустив хоч найменшу помилку, йому б ампутували ногу. Той хлопець уже два роки лікується, і ми досі з ним спілкуємося.

Читайте також:  Партизани зібрали дані про російські військові об'єкти на березі Фінської затоки

За виконання того завдання Кирило Гиндич отримав відомчу відзнаку НГУ «За доблесну службу». Після лікування і короткої відпустки він знову вирушив на фронт. Цього разу вже з іншим батальйоном, який підпорядковувався бригаді «Азов», і ще з більшою відповідальністю, адже тимчасово виконував обов’язки командира взводу.

ПІСЛЯ ПОРАНЕННЯ ПЕРЕНІС ПОНАД 20 ОПЕРАЦІЙ

Підрозділ прибув на виконання завдання у Серебрянський ліс, де тривали важкі бої.

– Мій взвод складався із чудових хлопців. Я завжди був разом із ними, бо відчував велику відповідальність. Звісно, мав страх, але я цього не демонстрував, бо вів за собою людей. Прагнув показувати приклад, який би вони наслідували, – говорить Кирило.

Він із гордістю згадує великий штурм, під час якого ворог мав значну перевагу. Із того завдання взвод повернувся без жодного пораненого та загиблого. Бійців ставили за приклад іншим, а їм натомість це додавало неабиякої впевненості в собі.

«Кір» пробув у Серебрянському лісі два з половиною місяці. Уночі 24 грудня 2023 року вороги розпочали великий штурм: пустили танки, а також загони «Шторм Z».

Взвод Кирила отримав завдання зайняти ворожу позицію та закріпитися там. Усю ніч тривав бій. Попри осколкове поранення правої руки командир відбивався нарівні з усіма. У якийсь момент зав’язався стрілецький бій, що невдовзі перейшов в окопний. Із семи воїнів живими залишилися «Кір» та його побратим.

– В окопі по мені випустили автоматну чергу, яку я не зміг відбити, – розказує ветеран. – Дев’ять куль поцілили у ліву частину мого тулуба. Шість із них витримав бронежилет, хоча вони поламали ребра та лишили синці. Одна куля пробила мені легені, через що стався пневмоторакс, а дві потрапили у плече. У мене опустилася ліва рука, і з неї випав автомат. Побратим, який залишався в окопі, сказав, щоб я біг. Я побачив, що моя курточка закривавлена, і відчував жар. Тільки вийшов і передав по рації, що я трьохсотий, у мене на очах вбили побратима. Я ще встиг сказати, що зі мною двохсотий, і впав без свідомості.

Читайте також:  Британія побудує нові заводи з виробництва боєприпасів та вибухівки

Через кілька днів він прокинувся у лікарняній палаті в Дніпрі. Там дізнався, що втратив понад 2,5 л крові та пробув у штучній комі два дні.

– Хлопці сказали, що я народився в сорочці, – говорить Кирило.


Заняття з бразильського джиу-джитсу для ветеранів

СПОРТ І ДОПОМОГА ВЕТЕРАНАМ

Воїн переніс понад 20 операцій і живе зі штучною артерією. Більшу частину своєї лівої руки він досі не відчуває. Попереду в нього ще чотири операції. Лікарі сподіваються, що після цього зможуть частково відновити рухливість пальців.

Військовий хотів продовжувати службу, але за станом здоров’я не зміг. Він має другу групу інвалідності. Уже два роки робить усе однією рукою, навіть водить автомобіль. На непростому шляху лікування та реабілітації його постійно підтримувала і мотивувала дружина.

Кирило з дитинства захоплювався спортом і тренується навіть тепер. Відвідує заняття з бразильського джиу-джитсу в тренера Івана Ковальчука, який займається з ветеранами, а також бере участь у змаганнях «Сильні України». Окрім того, здобуває освіту психолога в Поліському національному університеті.


Кирило з тренером Іваном Ковальчуком

Із лютого 2025 року Кирило Гиндич працює помічником начальника Головного управління Національної поліції в Житомирській області з питань ветеранської політики. Він був одним із перших в Україні, хто зайняв таку посаду.

Каже, що спілкується з поліцейськими, які пройшли війну, на рівних, бо розуміє їх. Допомагає їм вирішувати багато питань, а ще відвідує поранених і підтримує контакт із сім’ями захисників.

Уже працюючи в поліції, Кирило Гиндич отримав відзнаку Президента «За оборону України».

Ірина Чириця, Житомир
Фото відділу комунікації поліції Житомирської області

   
Новини з передової

Залишити відповідь