Пам’яті бойового медика Миколи Максимовича (позивний «Бетмен»)
Хвилина мовчання
13.10.2025 09:00
Укрінформ
«Універсальний солдат», який мав навички десантника, розвідника і снайпера, загинув, рятуючи побратимів на Луганщині
Микола народився 17 грудня 1987 року в Чернігові. Навчався у школах №20 та №9. Після закінчення 9 класу вступив до Чернігівського вищого професійного училища №15, де здобув спеціальність слюсаря з ремонту легкових автомобілів.
У червні 2006 року майбутній бойовий медик 1-го інженерно-саперного взводу 3-ї окремої штурмової бригади склав військову присягу на вірність Україні, проходив строкову службу у внутрішніх військах ЗСУ. Після служби повернувся до Чернігова, де почав працювати в регіональному відділенні Управління поліції охорони, а згодом – у спецпідрозділі судової поліції «Грифон».
У 2015 році Микола разом із побратимами пройшов бойове хрещення у складі 13-го батальйону територіальної оборони поліції особливого призначення «Чернігів», який виконував завдання в зоні проведення АТО.
Без відриву від служби отримав диплом бакалавра права у Чернігівському міжнародному науково-технічному університеті імені академіка Юрія Бугая.
На початку 2017 року чоловік звільнився з посади старшого інспектора спецпідрозділу «Грифон» та уклав контракт із 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою Збройних Сил України. Протягом служби здобув військовий фах снайпера, розвідника, виконував стрибки з парашутом із літаків та гелікоптерів як десантник, а також уперше пройшов британські курси, завдяки яким отримав навички інструктора з надання медичної допомоги в умовах бою.
У 2019 для реабілітації після кількох травм і контузій Микола повернувся до Чернігова, а з наступного року відновив службу в підрозділі судової охорони.
Повномасштабну війну зустрів у Києві. І вже 25 лютого 2022 року приєднався до ТРО «Азов» Київ (нині – Третій армійський корпус). Тоді ж обрав для себе позивний «Бетмен». Під час злагодження був інструктором із такмеду для усього підрозділу.
Перший в умовах повномасштабної російської агресії бойовий вихід здійснив під час оборони селища Мощун Київської області. Микола врятував життя побратима, який, окрім помітних поранень руки й ноги, мав ще й пробиту легеню.
Упродовж 2022-2024 років були сотні бойових виходів і врятованих життів – зокрема у Лютежі, Гостомелі, Сухолуччі на Київщині, а згодом – на Запоріжжі, Херсонщині, Донеччині, у Харківській та Луганській областях.
На початку лютого 2023 року тодішній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний нагородив Миколу Максимовича нагрудним знаком «Золотий хрест». У листопаді того ж року за поданням козацької громади Запоріжжя Православна Церква України відзначила його медаллю «Хрест Свободи» за жертовне служіння задля збереження Божого дару свободи та незалежності.
Тривалий час Микола, по суті, виконував обов’язки заступника командира батальйону з медичного забезпечення, планував евакуаційні маршрути та розміщення стабілізаційних пунктів.
Загинув 14 серпня 2024 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Нововодяне Сватівського району Луганської області. У складі евакуаційної групи, рятуючи поранених побратимів, Микола потрапив під артилерійський обстріл. Отримав тяжкі поранення ніг. Та коли його разом з іншими травмованими воїнами завантажили до броньованої евакуаційної машини, ворог знову застосував артилерію й цілий рій FPV-дронів. На жаль, усі, хто був у машині, загинули.
Евакуювати тіло Миколи Максимовича з поля бою вдалося лише у вересні. А офіційно загибель військового після тривалих експертиз підтвердили лише у квітні 2025 року.
25 квітня Героя поховали на цвинтарі у селі Новий Білоус поблизу Чернігова. З-поміж іншого, Микола був Почесним донором Чернігова. Він не мав дітей, проте, за словами мами, пані Людмили, дуже про них мріяв.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото: Фейсбук-сторінка Володимир Максимович, з відкритих джерел
За матеріалами Новобілоуської громади Чернігівської області
Новини з передової