Пам’яті молодшого сержанта Сергія Кіцану (позивний «Бухгалтер»)
Хвилина мовчання
24.08.2025 09:00
Укрінформ
У нього була наречена Ліля і цього літа молодята хотіли справити весілля
Сергій Кіцану загинув від мінно-вибухової травми під час бойового завдання на Торецькому напрямку поблизу населеного пункту Клебан-Бик Донецької області. До свого 27-річчя він не дожив трохи більше місяця…
Сергій народився 14 липня 1998 року в селі Рябоконеве Первомайського району на Миколаївщині. Рідні та друзі запам’ятали його усміхненим, щирим та відповідальним. Він був хорошим сином, братом та надійним другом.
«Сергійко ріс добрим, веселим, спокійним хлопчиком. Батьки важко працювали, з ранку до вечора були зайняті на фермі, тому я, як старша сестра, постійно була з ним. Коли трішки підріс, почав захоплюватися футболом, а згодом і риболовлею. У нашому селі є великий ставок, де він постійно рибалив», – розповідає сестра Лариса.
Вона згадує кумедні випадки з дитинства. Каже, що одного разу Сергійко грався зі своїм найкращим другом Вовою біля кліток із кроликами. Нагулявшись, хлопці залізли в одну з кліток і заснули.
«Ми так перелякалися, гукали їх, шукали по всьому селу. Лише через тривалий час знайшли сонних у тій клітці. А ще, пригадую, як він завжди віддавав мені вафельний стаканчик з-під морозива, який я дуже любила і всіляко намагалася виманити його у Сергійка…», – каже сестра.
Коли хлопцю було 15 років, у нього народився племінник Михайло. Сергій дуже любив малого, тож допомагав сестрі його няньчити – бавився, оберігав. А ось свою маленьку племінницю Софійку, яка з’явилася на світ вже під час повномасштабного вторгнення, так і не побачив…
Ще зі школи Сергій захоплювався математикою, тому вступив до Арбузинського професійного аграрного ліцею, де здобув професію бухгалтера. Однак попрацювати за фахом не встиг – у вересні 2017 року його призвали на строкову службу.
У війську йому сподобалося, тож уклав контракт із ЗСУ, служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Практично увесь час його підрозділ перебував на Донецькому напрямку.
Напередодні повномасштабного вторгнення Сергій хотів здобути звання офіцера в одному із навчальних закладів Львова, але провчився там лише місяць – 3 березня 2022 року повернувся до своєї бригади і став на захист країни у складі першого самохідно-артилерійського дивізіону.
Сестра каже, що військова служба змінила його, Сергій став серйозним, урівноваженим, почав відкладати, бо мріяв придбати власне житло.
У нього була наречена Ліля і влітку 2025 року молодята готувалися справити весілля – Сергій збирався приїхати додому у відпуску. Але не встиг… 7 червня 2025 року він загинув від мінно-вибухової травми під час бойового завдання на Донеччині.
«Востаннє я бачила брата у серпні 2023 року, коли він приїздив у відпустку. Він не любив розповідати про свою службу, про війну, ніколи не скаржився на труднощі. Лише казав, що все буде добре. Я з ним постійно підтримувала зв'язок. Напередодні загибелі він написав, що збирається з побратимом відремонтувати і забрати з позиції пошкоджену САУ. Сказав, що ситуація там дуже складна і навряд чи вони звідти вийдуть цілими. Так і сталося. Як розповіли згодом побратими, хлопці потрапили на міну. Сергій загинув, а його товариша поранило. Це було о 7 ранку, а тіло змогли забрати лише ввечері. Ми дуже вдячні його побратимам, які ризикували життям, щоб ми могли гідно поховати брата», – не стримує емоцій Лариса.
Вона також зазначає, що про загибель Сергія їхню родину першим сповістив його друг Олексій, з яким вони разом служили. Офіційне повідомлення про смерть прийшло лише через чотири дні.
«Я дуже сумую через втрату свого друга, який протягом останніх п’яти років був мені братом. Він дуже хороша людина, з ним поряд завжди комфортно, я багато чому у нього навчився, ми завжди підтримували одне одного. Вибачте, що не вберіг…», – написав Олексій сестрі після загибелі Сергія.
Минулоріч родину вже спіткала одна втрата: на війні загинув вітчим Сергія та Лариси – Олександр. Тож їхня мама Ольга дуже важко переживає смерть сина та чоловіка, хворіє.
На прощання із молодшим сержантом Сергієм Кіцану до його рідного села приїхали чимало побратимів, говорили багато хороших слів про хлопця, допомогли родині коштами на поховання.
За гідну службу військовий відзначений низкою грамот та нагород, серед яких відзнака Президента України «За оборону України».
Рідні та близькі створили петицію до Президента України щодо присвоєння Сергію Кіцану звання Героя України. Усіх небайдужих просять її підписати.
Вічна пам'ять та шана Герою!
Фото з архіву Лариси Чижми та Благодатненської громади
Новини з передової