З часом захоплення «красою» може призвести до формування нездорових практик стосунків з власним тілом.
Фото: Joeyy Lee/Unsplash
Нещодавно у Чернівцях провели конкурс краси «Charity Queen of Ukraine & Queen Award Ceremony 5.0». Як зазначили у журналі «ZIRKY», сцена одного із закладів міста «перетвориться на королівський п’єдестал, де кожна з учасниць – не просто конкурсантка, а амбасадорка доброчинності та краси».
А кілька днів тому українка Марія Мельниченко посіла восьме місце на конкурсі краси «Міс Світу 2025». Подібні заходи проводять постійно – як в Україні, так і у світі.
«Шпальта» поспілкувалася з докторкою соціологічних наук, старшою науковою співробітницею Інституту соціології Академії наук України, гендерною дослідницею Оленою Стрельник про те, як виникають стандарти краси, коли жіноче тіло використовують як інструмент, умовно вільний вибір жінки й суспільний тиск.
«Стандарти й вимоги до чоловічого тіла непорівнянні з тими, яких домагаються від жінки»
Скажімо так, це логічний наслідок соціокультурного розвитку суспільства. Тому що, наше тіло є певним маркером для інших людей, який говорить, зокрема, про добробут, спосіб життя тощо.
У відтворення цих уявлень про тіло великий внесок роблять соціальні мережі, які просувають ідею, що тіло має бути гарним. Ці очікування відрізняються щодо жінок і чоловіків.
Хтось може сказати, що багато чоловіків теж займаються фітнесом чи бодібілдингом. Це так, але стандарти й вимоги до чоловічого тіла непорівнянні з тими, значно вищими, яких домагаються від жінки.
Люди, начебто, на словах декларують, що усі можуть бути, якими вони хочуть. Проте на практиці трохи лицемірять. У нас досі поширене нетактовне явище, коли знайома чи малознайома людина може вас запитати: «Чого ви маєте такий поганий вигляд?», «Ти погладшала», «Чому ви не зафарбовуєте сивину?».
Є оця «прошивка», у якій присутня функція надто прискіпливого бачення тіл, особливо жіночих.
Фото: фейсбук-сторінка Олени Стрельник
«Конкурси краси є, буцімто, добровільними»
На мою думку, найбільш вразливими у цій темі є дівчата-підлітки. Мені самій, реалізованій у житті жінці, з феміністичними поглядами, важко опиратися стандартам привабливости.
Звичайно, я критично до них ставлюся і намагаюся не допускати їхнього надмірного впливу. Однак, наприклад, я користуюся декоративною косметикою, відвідую фітнес-клуб (не лише з міркувань здоров’я, а й для підтримки естетики свого тіла).
Годі говорити про молодих дівчат, які лише формуються під впливом цієї «популярної культури»: інстаграм, співачки/акторки, модні журнали. Усе це тисне.
Щодо конкурсів краси, то ми не можемо їх заборонити, бо є демократичним суспільством. Тим паче якщо у них беруть участь дорослі люди.
З чим я категорично незгідна, то це з проведенням конкурсів краси в освітніх закладах, зокрема у дитсадочках.
Ці конкурси є, буцімто, добровільними. Дівчат ніхто силоміць не тягне дефілювати. Але організатори таких заходів однаково здійснюють тиск, адже формують уявлення: «Ти, звичайно, розумна, і варто добре вчитися, але головне, аби ти була привабливою».
Бізнес зацікавлений у проведенні конкурсів краси. Першими, хто виступить «за», будуть модельні агенції, які скажуть: «Це ж добровільно». Як соціологиня я знаю, що за будь-яким вибором людини стоїть багато різних чинників.
Коли ми щось обираємо, то робимо це не у вакуумі. До прикладу, діти можуть «захотіти» взяти участь у конкурсі краси через те, щоб потішити батьківське самолюбство, які штовхають дитину на цей шлях.
Тобто вибір є умовно вільним.
Конкурси краси, порівняння себе з іншими людьми, слідування стандартам краси – усе це, з часом, може призвести до формування нездорових практик стосунків з власним тілом (підтримка худорлявості, що може призвести до анорексії; проблеми із самооцінкою тощо).
З віком жіноче тіло змінюється. Оскільки ми усі живемо у матриці стандартів краси, то рано чи пізно практично кожна жінка стикається з відчуттям, що її тіло недостатньо гарне.
«Міс Світу 2025»/Francis Mascarenhas для Reuters
Про благодійну мету конкурсів краси
Це маніпуляція і ще один зі способів зробити жіноче тіло інструментом для отримання чогось іншого. Виходить, що жінка має право бути сексуальною тільки з метою задовольнити чоловіка.
Згадала випадок, коли 2022 року відома українська телеведуча Леся Нікітюк у своєму інстаграмі написала пост, де вказала щось на кшталт: «Жінки, маємо привести себе до ладу та надихати воїнів».
Пост Лесі Нікітюк в інстаграмі за 5 травня 2022 рік
Тоді їй «насипали» у коментарях, що це знецінення ролі жінки під час війни, яка і воює, і працює медсестрою, і волонтерить.
А тут, значить, окрім усієї своєї діяльности, жінка ще й має «прикрашати» цей світ.
Підозрюю, що у наративах нинішніх конкурсів краси теж могло звучати щось подібне: «У той час, коли наші чоловіки на фронті, ми маємо залишатися красивими».
«Не обов’язково витрачати шалену кількість грошей на косметологію, одяг, пластичну хірургію»
У професійних середовищах конкурси краси теж неприпустимі. Пам’ятаю, як Міністерство оборони України просувало проведення «Берегині в погонах». Це був конкурс для жінок, які служать у війську.
Подібні заходи ще так скромно називали: «Конкурс талантів та краси», але насправді дівчата й жінки дефілювали у вечірніх сукнях. У номінаціях однаково наголошували на тілесності: «Міс Усмішка», «Міс глядацьких симпатій».
Конкурсам краси точно не місце у закладах, де жінки передусім працюють чи навчаються.
Феміністичний рух – це не про те, що не треба голити ноги. Фемінізм – це про право вибору. Показати, що не обов’язково витрачати шалену кількість грошей на косметологію, одяг, пластичну хірургію.
Мені здається, коли тебе цінують не як особистість, а як «окрасу колективу», то це певною мірою принизливо.
У романтичних та інтимних стосунках нормально, коли партнер чи партнерка каже жінці, що вона його приваблює. Проте це зовсім інший тип людських взаємин.
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media