Пам’яті кулеметника Олександра Пацалова (позивний «Лев»)

Пам’яті кулеметника Олександра Пацалова (позивний «Лев»)

Хвилина мовчання

31.10.2024 09:00

Укрінформ

Після важкого поранення боєць співав «Червону калину», поки його не ввели в стан штучної коми

Із дитинства найбільшим захопленням Олександра була музика. Хоч він і не був професійним музикантом, співав завжди і всюди. Талант співака у ньому відкрився з першого виступу в дитячому садочку.

Олександр народився 23 вересня 1996 року в селищі Кирнасівка Вінницької області. У завжди веселого та позитивного хлопчика в школі і далі по життю було багато друзів, він товаришував і з однолітками, і з друзями меншого брата, для якого був прикладом у всьому. Займався вільною боротьбою, брав участь у спортивних змаганнях. У професійному училищі здобув професію водія-лісника. В студентській групі, як і в школі, Саша був «номер один», адже його відкритість та комунікабельність наче магнітом притягували людей. Після закінчення навчання пішов працювати водієм на птахофабрику.

У 2019 році хлопець за власним бажанням призвався на строкову службу, яку проходив у державних прикордонних військах Могилів-Подільського прикордонного загону. Казав рідним, що строкова служба зробила з нього справжнього чоловіка, і він не на секунду не пошкодував, що пішов у військо. Після повернення сповістив: якщо щось станеться – стане до зброї, мовляв, краще помре героєм, ніж буде переховуватися та сидіти вдома.

У перший день повномасштабної війни Олександр залишив роботу і добровільно пішов до військкомату. У війську хлопець взяв собі позивний "Лев". У серпні 2022-го познайомився зі своєю майбутньою дружиною Віталіною.

– 4 серпня 2022 року в Інстаграмі мої пости "пролайкав" дуже гарний хлопець, – розповідає Віталіна. – Потім Саша написав мені: "Привіт, ми раніше десь бачились?". Із цього почалась наша історія. Кожної наступної хвилини, наступного дня мені хотілось дізнаватися про нього більше і більше. Він ходив у наряди і говорив зі мною телефоном, завжди телефонував, коли мав вільну хвилину. Під час кожної повітряної тривоги перевіряв, чи все зі мною добре, і всі ті години був на зв'язку. Коханий розповідав усе, починаючи з дитинства. Якось я його запитала:  "Чому ти вирішив мені все розказати"? Він відповів: "Бо я відчуваю, ти – моя людина".

Щотижня Олександр надсилав коханій букет квітів та смаколики. Коли дівчина хворіла, через знайомих передавав їй ліки.

– Коли він приїхав до мене вперше, ми проговорили весь вечір. У якийсь момент з'явилося відчуття, наче знайомі вічність. Саша завжди шукав можливість приїхати, коли його не відпускали, вигадував різні історії і все одно приїжджав, бо скучав, – розповідає дівчина.

Згодом вони побралася.

– Людям він першочергово запам'ятовувався голосом. Так співати, як він, не вмів ніхто. У спів Сашко вкладав всю душу, співав про рідне селище, країну… Коли люди йшли на Івана Купала та чули, як хтось співає, то вони знали, що це – Пацалов. Пісні в нас були просто 24/7: під них ми засинали та прокидались. Співав і на службі. Хлопці казали, що чим би Саша не займався, завжди співав, – згадує Віталіна.

Певний час Олександр служив кухарем, але був переконаний: може робити більше. У березні 2023 року його перевели на посаду кулеметника у 14-ту штурмову бригаду "Червона Калина". Про своїх побратимів він говорив так: «На цих людях тримається Україна».

– Перш ніж потрапити на лінію фронту і взяти участь у контрнаступі, Саші двічі пройшов підготовку. У липні 2023 року були навчання в Івано-Франківській області. У серпні того ж року його група перебувала на навчаннях у Великій Британії. За словами Саші, це були просто неймовірні навчання, він із захватом про них розповідав, – зазначає дівчина.

Після навчань Саші дали відпустку, яку він провів із родиною. Віталіна згадує, що в ті дні чоловік хотів зустрітися з усіма знайомими, нікому не відмовляв у допомозі, наче відчував, що живим не повернеться.

– Під час однієї з розмов Саша мені сказав: "Віталінка, кохана, я відчуваю, що мені залишилось жити місяць". Як би мені не було важко чути цю фразу, я заспокоювала Сашу, але він відчував непоправне, – пригадує Віталіна.

Каже, що у боях на Запорізькому напрямку Саша підбадьорював своїх побратимів словами: «Стримуємо ворога своїм духом, – сильним сталевим духом України. Тримайтеся, хлопці-горобці».

– 10 жовтня увечері він мені зателефонував та привітав із вісьмома місяцями одруження. Потім сказав, що йде на позицію, і щоб я не телефонувала йому два дні. Однак я чомусь його не послухала і наступного дня написала його сержанту. Він передзвонив та сказав, що Саша – у лікарні в Запоріжжі. Його поранило десь о другій-третій ночі. Ми з братом чоловіка, навіть не думаючи, поїхали до нього, – розповідає дівчина.

За словами побратимів, які винесли пораненого Сашу з поля бою, він опинився ближче за всіх від вибуху. Під час евакуації та транспортування до лікарні Олександр співав "Червону калину", аж поки його не ввели в стан штучної коми.

Стан хлопця був критично важкий.

– У лікарні він мене чув. Нас впускали на декілька хвилин, і коли я починала говорити, у нього прискорювалось серцебиття. Навіть під препаратами у нього починали текти сльози… , – розповідає дружина захисника.

Через шість днів Олександр Пацалов помер. Захиснику назавжди 27.

– До дня народження Саші я подарувала йому фотосесію. Більшість фото всі побачили після його смерті, – каже Віталіна.

Указом Президента України №3582024 за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Олександра Пацалова нагороджено орденом за мужність ІІІ ступеня посмертно.

Шана і слава Герою!

Фото надані дружиною

   
Новини з передової