Новини
«Однієї ночі я ледь вижив»: колишній таксист з Чернівців добровільно пішов до війська з перших днів війни
15.06.2024
Старший солдат-стрілець, на псевдо Вітер, до початку широкомасштабного вторгнення в Україну їздив на заробітки за кордон, працював у службі таксі. Та коли все почалося, то зі своїм другом і чоловіком сестри прийшли у перші дні війни до центру комплектування як добровольці. Спочатку там почули прохання приходити пізніше. Та це не зупинило чоловіків.
Про це йдеться у публікації ” “
– Ми щодня приходили до ТЦК, аж доки нас не призвали. Спочатку ми пройшли військовий вишкіл (місце не вказуємо у цілях безпеки, – авт.) Сидіти у тилу не могли, бо розуміли, що хлопцям на лінії фронту потрібна підтримка. Тому я вирішив, що буду писати рапорт, щоб поїхати в зону бойових дій. Уже під кінець березня 2022 року я був на Київщині, – згадує військовий.
“У нашу будівлю поцілила ракета”
На Київщині Вітер служив розвідником. Розповідає, що на момент приїзду сили оборони вже відтісняли ворога.
– Наші хлопці дуже гарно давали відсіч ворогу. У нас, розвідників, своя робота: прийшли, розвідали й пішли. Згодом нас скерували на Сумщину. Там ситуація була дуже складна: обстріли дуже часті, постійні артобстріли, ракетні нальоти… Були загиблі і серед військових, і серед цивільних. Однієї ночі я ледь вижив. Тоді ми відпочивали після завдання, як раптом у нашу будівлю поцілила ворожа ракета. Мені вдалося врятуватися, бо вистрибнув з кімнати у вогні, але сильно травмував ногу. Мене відтягнули мої побратими, за що я їм дуже дякую. Під час евакуації думав лише про одне: ми з дружиною дуже хотіли донечку, і я пообіцяв: коли повернуся, то вона у нас обов’язково буде. За кілька хвилин по тому місцю був повторний приліт, якби мене не евакуювали, я б загинув, – згадує солдат.
Обіцянки дотримав
Після отриманої травми Вітер тривалий час був на реабілітації. Потім пройшов повторну ВЛК, де отримав висновок: “Обмежено придатний”.
– Для мене це стало шоком. До війни я був цивільною людиною, але коли пішов до війська, у мене склалося відчуття, ніби я займаюся цією справою все своє життя. Працював на неймовірному ентузіазмі й адреналіні. Робота розвідника – це шлях, з якого може не бути дороги назад. Після травми довелося перевестися на службу до Чернівецького ТЦК. Мені тут складно. Робота на нулі мені зрозуміла, а тут, у тилу, складається враження, що ми нікому не потрібні. Нас бояться навіть тому, що ми кличемо робити інших те, що робили самі, – захищати державу. Хоча ми такі самі люди, у нас також є сім’ї. Я також, ідучи на війну, залишив дружину та сина, – каже військовий.
Нині Вітер сподівається, що повторне пролікується й зможе повернутися в бойовий стрій. Обіцянки, яку дав дружині, дотримав: після повернення зі служби в подружжя народилася донечка Мілана.
” ”
–>
Джерело