Пам'яті бойового медика Сергія Радковського (позивний «Чех»)
Хвилина мовчання
25.03.2024 09:00
Укрінформ
У березні 2022 року родина воїна отримала страшну звістку про його загибель у Маріуполі
– Унаслідок отримання осколкового проникаючого поранення, несумісного з життям, під час артилерійського обстрілу з боку противника, 12 березня в місті Маріуполь загинув бойовий медик десантно-штурмового взводу десантно-штурмового батальйону військової піхоти Радковський Сергій Васильович, житель села Манівці, – повідомили в Красилівській міській громаді на Хмельниччині.
Не стало люблячого сина, брата, вірного побратима із позивним "Чех". У рідному селі Сергія немає його могили.
Сергій народився 19 квітня 1993 року на Миколаївщині. Коли йому було два роки, разом із мамою переїхали в село Манівці на Хмельниччині. У дитинстві хлопець мріяв стати військовим та служити у морській піхоті.
Як розповідають у Красилівській міській територіальній громаді, після закінчення школи у 2008 році Сергій вступив до Хмельницького професійного ліцею електроніки. Навчався за спеціальністю “Електромеханік з ремонту та обслуговування комп’ютерної техніки”. Отримав диплом і за день до свого повноліття пішов у армію.
У квітні 2012 року Сергій повернувся додому. Однак його весь час тягнуло до військової справи.
– Він навіть звернувся до однієї з військових частин Старокостянтинова, щоб укласти контракт на військову службу. Йому спочатку відмовили, а через пів року зателефонували і сказали: “Якщо не передумав – оформлюй документи!”, – пригадують батьки воїна.
Як інформують у громаді, у 2014 році Сергія разом із побратимами направили на навчання, а згодом – на передову. Півтора року служив у 30-й військовій бригаді в селі Гранітному Волноваського району Донецької області. Повернувся додому, але війна не давала юнакові спокою. І він знову пішов служити за контрактом у 24-ту бригаду, що дислокувалась на Донеччині.
Коли ж закінчився термін і цього контракту, юнак вирішив податися за кордон на заробітки, проте змінив плани після зустрічі з бойовим побратимом.
– Мамо, я їду в 36-ту Миколаївську бригаду морської піхоти, – сказав він пані Вірі.
10 лютого 2022 року Сергій разом із побратимами стояв на позиціях під Маріуполем. Там він і зустрів повномасштабну війну.
Батькам Сергія запам'ятався дзвінок 21 лютого 2022 року. Хлопець розповідав, що російські війська підійшли майже до самого Маріуполя. За словами мами воїна, він намагався часто телефонувати, бо знав, як вдома хвилюються. Але 5 березня подзвонив і сказав: “Мамо, не можу довго розмовляти, поганий зв'язок, перебої зі світлом… Якщо зможу, зателефоную ще». Той дзвінок був останнім.
28 березня рідним зателефонували з невідомого номера. Побратим Сергія сповістив, що 11 березня воїн загинув.
Пані Віра намагалась хоча б щось дізнатись про сина у районному військкоматі. Там сказали, що у списках загиблих, безвісти зниклих чи полонених його немає. Рідні воїна провели власне розслідування і кажуть, що з'явилося чимало суперечностей.
– Я до цього дня не знаю, де мій син, що з ним сталося. Не хочу вірити, що Сергій загинув! Моя дитина жива і незабаром прийде додому! Я відчуваю, що він живий! І час від часу телефоную сину з надією почути його голос… Прийде живий – буде живий, загинув – привезете тіло, поховаємо. Але тільки коли покажете паспорт, який при похованні в Маріуполі був при ньому, тоді ми повіримо, – каже згорьована Віра Олександрівна.
До пошуків Сергія підключилась і його дівчина Анна. Молодята планували оформити шлюб на місці служби хлопця 19 квітня, у день його народження, але війна перекреслила плани. Дівчина також не вірить у загибель Сергія.
Як повідомила міська голова Красилова Ніла Островська, тіло загиблого бойового медика Сергія Радковського поховали на тимчасово окупованій території “Азовсталі” і на сьогодні перепоховання військовослужбовця неможливе.
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені у виконанні бойових завдань, забезпеченні суверенітету і територіальної цілісності України під час російсько-української війни Сергію Радковському посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади”.
На честь відважного воїна на фасаді старостату села Манівці відкрили меморіальну дошку. До неї приходять батьки, рідні, жителі села, аби вшанувати пам'ять захисника.
Вічна слава і пам'ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Ніла Островська, Красилівська міська рада
Новини з передової