Голова Великокучурівської територіальної громади Василь Тодеренчук
A
A
A
У Великокучурівській сільраді для представників бізнесу відбулася презентація грантових можливостей в рамках програми PEARL
Великокучурівська територіальна громада бере активну участь у грантових проєктах. Завдяки такій праці при Годилівському навчальному закладі днями створили коворкінг (від англійського Co-working – спільно працювати), який оснастили токарним, фрезерним та шліфувальним верстатами. Технічні можливості нового обладнання значно перевищують те, що було раніше. З початком навчального року школярі оцінять технічні можливості верстатів. Однак обладнанням можуть сміливо скористатися й мешканці громади, яким треба, до прикладу, виточити якусь зламану деталь. Підприємці можуть тут виготовляти якісь речі для свого бізнесу або провести майстер-клас для дітей.
Це не єдиний проєкт, який вдалося реалізувати в громаді завдяки співпраці з програмою USAID DOBRE. Про це з кореспондентом «Погляду» ділиться голова Великокучурівської територіальної громади Василь ТОДЕРЕНЧУК.
У Великокучурівській громаді добре налагоджена командна робота, яка приносить добрі результати
Користь партнерських стосунків
– Зараз від керівників територіальних громад нерідко можна почути нарікання на те, що вони нічого у своїх населених пунктах не можуть зробити, позаяк всі кошти забирає війна. На тлі цього, як вашій громаді вдається розвиватися, пане Василю?
– Наша громада давно й продуктивно співпрацює з європейськими грантами. Бо й справді, під час війни, коли практично всі кошти йдуть на оборону країни, розвиватися можна здебільшого завдяки зарубіжним донорам. Через пандемію коронавіруса й війну податки й надходження до місцевих бюджетів помітно скоротилися. Виручають гранти. Хоча й тут необхідно знаходити кошти на співучасть у реалізації проєктів. Якщо, приміром, ідея вартує один мільйон гривень, то 900 тисяч виділяють донори, а нам належить додати 100 тисяч. Якщо ж таких задумів реалізуємо 10, то відповідно громаді варто знайти мільйон гривень. Що стосується коворкінгу. Підійшов до завершення проєкт програми DOBRE «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), який тривав з січня 2021 року по липень 2023 року. Годилівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів став завершальним етапом проєкту, де тиждень тому відбулося відкриття потужного виробничого коворкінгу. Там встановили професійне обладнання для дерево- та металообробки, яке буде доступним для всіх бажаючих, які мають навички у користуванні обладнанням, або мають бажання та хочуть навчитися, а також до послуг місцевого бізнесу, який матиме доступ до якісного обладнання.
– Тоді, що заважає іншим громадам шукати шляхи залучення грантів?
– Від початку реформи децентралізації практично всі об’єднані територіальні громади отримали рівні умови для розвитку своїх населених пунктів. Однак комусь із керівників забракло знань, інші не проявляли наполегливості, треті пропустили терміни участі в проєктах. Крім того, зарубіжні донори прагнуть бачити спілкування людей із активом села, владою. Ось, скажімо, у нашій громаді проводили незалежне опитування після реалізації першого етапу. Визначали відсоток довіри до влади, виконавчого комітету, чи є комунікація з керівництвом громади. Для нас було надзвичайно приємно, що ми маємо найвищі відсотки довіри по Україні. Зокрема, до голови громади рівень довіри становить 70 відсотків, до виконавчого комітету – 65-68. Під час опитування жителі громади наголосили, що найперше слід зробити дороги, а вже відтак освітлення. Фахівці порахували і виявилося, що ремонт дорожньої інфраструктури обійдеться надто дорого. У громаді не вистачить коштів на співфінансування. Тому й зупинилися на заміні електромереж. Зробили це й виграли по кількох позиціях. По-перше, економія електроенергії, по-друге, безпека в громаді… Відтак надійшла друга фаза реалізації проєкту. Другий грант був на суму на 10 тисяч доларів, завдяки яким створимо молодіжні простори біля будинків культури в селах громади. Це будуть відкриті альтанки, біля яких молодь буде збиратися, спілкуватися. Наступні 30 тисяч доларів уже погоджені для реалізації проєктів у селах Тисовець, Снячів і Глибочок. За нашого співфінансування будуть складені генеральні плани населених пунктів, що підвищить їх інвестиційну привабливість. Якщо, до прикладу, молода сім’я має намір зводити собі житловий будинок, то їм не треба витрачати 10-15 тисяч гривень за план, бо він уже готовий. Крім того, будуть передбачені створення туристичних зон.
– І скільки таких фаз передбачено, пане Василю?
– У вересні стартує третя фаза проєкту. Громада очікує на 70 тисяч доларів, які допоможуть придбати власний спецавтомобіль для вивезення твердих побутових відходів. Зараз ми орендуємо транспорт у «Альтфатера». Придбали 39 ємностей для 13 пунктів, де збиратимемо роздільне сміття: скло, пластик і папір. Зараз за графіком їде спецавтомобіль, куди жителі громади скидають відходи життєдіяльності. Куди не може заїхати, до нього сміття підвозить наш трактор. Через це у громаді зовсім немає стихійних смітників. Колись я переконував людей, що на території громади їх не буде. Мені не вірили, а тепер переконалися. Пригадую, у 2015 році ми зібрали вздовж дороги тракторний причіп непотребу. Разом з вчителями, класними керівниками закупили рукавички, сміттєві мішки й заходилися прибирати територію. Мені погрожували, що ми не маємо права експлуатувати дітей. Я заперечив, що я не експлуатую, просто навчаю берегти природу. З того часу минуло п’ять років. Нині можна один раз у три місяці пройтися територією громади і назбирати щонайбільше два мішки сміття. Десь вітер завіяв, щось із автомобіля випало, та й люди різні бувають – за всіма не встежиш. Ось вам результат планомірної виховної роботи.
– Добре, 90 відсотків на реалізацію проєктів – грантові гроші, а де знаходите кошти на 10, коли податки зменшилися?
– Під час військового стану інвестори не завжди вимагають співфінансування. Але грантових коштів не вистачає на повну реалізацію проєктів. Тому ми й додаємо, щоб зробити більше, якісніше. Що стосується надходжень, то все таки кошти в бюджет надходять від податку на нерухомість, земельного податку, податку на доходи фізичних осіб, доходи від підприємницької діяльності тощо. У нас є багато підприємців, які сплачують податки.
Розвивали всі села
– У Великокучурівській громаді п’ять сіл. Чи рівномірно приділяєте їм увагу, не обділили якесь?
– У 2015 році відбулося об’єднання громад. На одній із нарад тодішній прем’єр-міністр України Володимир Гройсман і його заступник Геннадій Зубков наголосили, що треба приділяти максимум уваги всім селам. Щоб вони відчули, що об’єднання пішло на користь. У 2016 році відбулася перша сесія громади, де планували бюджет. Тоді я повідомив, що у нас є субвенція на розвиток інфраструктури – 7,5 мільйонів гривень. Завдяки їм зробили ремонт будівлі сільської ради у Великому Кучурові за півтора мільйона гривень. Решта пішло на відродження решти сіл. Зробили реконструкцію амбулаторії у Глибочку, поремонтували там гравійну дорогу. У Снячеві переробили фасад будинку культури, всередині приміщення зробили ремонт, поміняли на енергоощадні вікна-двері. В школі зробили котельню – вивели її із споруди навчального закладу. Із колишньої контори колгоспу зробили дитячий садочок. У Тисівцях школу побудували у 1890 році. За 10 мільйонів гривень ми перебудували її. Відремонтували будинки культури у кожному населеному пункті. Тепер робимо спортивні майданчики зі штучним покриттям. На кінець серпня плануємо відкриття музею Ганни Дущак.
– Гадаю, музей може стати гарним туристичним хабом. Чи плануєте з часом активізувати туризм у вашій громаді, пане Василю?
– За тією ж програмою DOBRE ми організували велосипедні маршрути – шість локацій з альтанками, велопарковками. Кінцевими зупинками цих маршрутів стануть унікальні краєвиди навкруг нашої громади. Вони розташовані на околицях Снячева, Тисовців… В останньому є пам’ятник загиблим австро-угорським воякам. Там збираємося спорудити сучасний відпочинковий комплекс. Від Чернівців до того місця 13 кілометрів, з них – тільки три гравійна дорога, решта – асфальтована. Маю надію, що через 4-5 років те місце не поступатиметься відпочинковому комплексу у Мигово. Уже почали споруджувати будиночки. Зважте, до Мигово – 50 кілометрів, до Яремчі – 150, а до нас навіть велосипедом можна доїхати. Зараз почнемо підтягувати донорів для розвитку туризму.
Не переселенці, а свої люди
– У Великокучурівській громаді на початку війни опинилася найбільша кількість внутрішньо переміщених осіб. Як прийняли їх? Скільки залишилося?
– Від початку широкомасштабного вторгнення через нашу громаду пройшло понад 10 тисяч вимушено переміщених осіб. Чимало з них повернулися додому. Тижнів зо два тому кілька десятків ВПО перевели у Глибоку, де кращі побутові умови. Однак 350-400 осіб ще залишаються – у Тисовці, Снячеві, Глибочку. Мешкають люди у комунальних закладах, у приватних господарствах. Ми утворили раду ВПО, яка вивчає проблеми переселенців, а згодом ми разом вирішуємо їх. Віруючі церкви ЄХБ двічі на тиждень видавали їм продуктові набори, зараз, правда, рідше. Ми тих людей не забуваємо й наголошуємо, що це не переселенці, а наші українські люди. Десь окремі поводяться не так, хтось розмовляє російською мовою. Це не всім подобається, але я пояснюю односельцям, що люди втратили все, вони розгублені й їм треба адаптуватися до нашого середовища. І це потроху відбувається. Переселенці вже беруть участь у житті громади, дехто знайшов роботу. Люди адаптуються і стають справді своїми, рідними.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області