Депутат Чернівецької облради, гендиректор ТДВ «ПМК-76» Василь Канлянчук
A
A
A
Десять відсотків колективу ТДВ «ПМК-76» мобілізували до Збройних сил України
Від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну вже пошкоджено або зруйновано близько сотні млн кв. м житлового фонду. Сотні тисяч родин залишилися без даху над головою. Вище керівництво держави, незважаючи на першочергове завдання зі звільнення країни від окупантів, розробляє кілька проєктів відновлення будівництва об’єктів житлового будівництва і забезпечення внутрішньо переміщених осіб окремими оселями. І поступово почало відновлюватися зупинене 24 лютого 2022 р. будівництво житлових комплексів. Однак приватні забудовники не приховують, що продажі йдуть не дуже, й багато хто розраховує на можливість продати частину нових квартир державі.
Отже, як впливало на економіку країни житлове будівництво до війни і що внаслідок війни змінилося? Наскільки впливає на планомірну роботу галузі дефіцит робочих рук, матеріалів, фінансів, логістичні проблеми? Про це спілкуємося із депутатом Чернівецької обласної ради, генеральним директором ТДВ «ПМК-76» Василем КАГЛЯНЧУКОМ.
Первинний ринок житла через війну переживає тотальну кризу, неспівставну з усіма кризами, що були за часів незалежності від 1991 року
Криза первинного ринку житла
– Побутує думка, що відновлення будівництва житла й нарощування його темпів завдяки новим проєктам для тимчасового розміщення переселенців є позитивним: економіка оживе, податки почнуть надходити до бюджету, з’являться нові робочі місця, кількість осель збільшиться. Ось тільки чи так все чудово насправді, пане Василю?
– Первинний ринок житла через війну переживає тотальну кризу, неспівставну з усіма кризами, що були за часи незалежності. У 2008-2009 та 2014-2015 роках також падали продажі та заморожувалися проєкти на кілька місяців, але ситуацію на ринку вирівнювали механізмами залучення покупців, насамперед розтермінуванням. Повномасштабна війна поклала ринок первинного житла на лопатки. Ситуація не схожа на попередні кризи: забудовники можуть пропонувати будь-які методи залучення клієнтів, чи то значні знижки на квадратний метр, чи розрахунок за привабливим курсом долара, але покупці однаково не готові повертатися на ринок нерухомості. Особливо до об’єктів на початковій стадії будівництва.
– Нині можна помітити, що на окремих будівельних майданчиках крани рухаються, отже первинний ринок житла працює, чи бодай існує. Яка ситуація на будівельних майданчиках ПМК-76?
– Наша будівельна компанія – не виняток, адже війна позначилася на всіх галузях народного господарства. У перші ж дні бойових дій чимало будівельників із нашого підприємства визвалися поповнити ряди ЗСУ, щоб захищати Україну від ворога. Військові однострої вдягнули екскаваторники, бульдозеристи, муляри, штукатури… Якщо у відсотковому відношенні, то приблизно 10 відсотків колективу виступили на захист своєї держави. На будмайданчиках без людей залишилися механізми. До слова, на лютий місяць минулого року колектив ПМК працював на 12-15 об’єктах. Це були, зокрема, житлові будинки, школи, дитячі садочки. Наприклад, школа в селі Мошанець, садочок в Іспасі, стадіон в Кам’яні, фельдшерсько-акушерські пункти в Кам’яні і Герцах та інші. Але з початком війни будівництво об’єктів перестали фінансувати. Коли немає коштів, то й нізащо придбати будівельні матеріали, пально-мастильні матеріали, виплачувати працівникам заробітну плату. Бо бюджетна сфера всі кошти направляла на оборону країни…
– Чимало підприємств реально допомагають Збройним силам з початку війни. Чим підсобило військовим ПМК-76?
– Справді, на захист країни були мобілізовані не тільки працівники. На потреби колектив відправив екскаватор, бульдозер, кран, два самоскиди і навіть автомобіль підвищеної прохідності. Якось міський голова Роман Клічук заявив, що місто має намір відправити українським військовим 100 джипів. Я почув це, зателефонував йому й сказав, що шукати можуть тільки 99 транспортних засобів, бо я один джип уже передав армійцям. Крім того, дзвонять військовослужбовці з різних бригад, просять ліки. А ще мій приятель командує військовою частиною, тому ми взяли над нею шефство і забезпечуємо більшість їхніх потреб.
– На вулиці Героїв Майдану на місці шевченківських будинків, які раніше стояли там, за останній час виріс дуже гарний мікрорайон. Та й нижні поверхи надзвичайно придатні для комерційних цілей, офісних приміщень. Будівництво там призупинилося. Надовго, пане Василю?
– Набудувати багатоповерхівок ми здатні. Однак останнім часом дуже погана реалізація. Люди не хочуть ризикувати. Ми розуміємо, що рано чи пізно в обласному центрі виникне лишок житла. Адже люди, котрі трудилися за кордоном, уже придбали квартири для себе, дітей, онуків. Але на Буковину приїхало чимало переселенців і у забудовників з’явилася надія, що вони можуть заповнити цю нішу. Та, як бачимо, переселенці чекають на допомогу держави. Їхні власні будинки, квартири на сході, півдні, півночі України розбомбили рашисти, не залишивши каменю на камені від їхніх осель. Чимало будівель стоять розтрощені вибухами без вікон і дверей. Крім того, чималої шкоди наробили рашистські мародери, котрі викрали все цінне з квартир. У деяких людей будинки може й вціліли, проте вони знаходяться на непідконтрольній території. Через це вони не можуть повернутися туди. Тому чекають на звільнення територій та допомогу держави. А дехто з них, не чекаючи закінчення війни, придбали нерухомість за кордоном. І їх можна зрозуміти. Нині одиничні квартири все ж продаються, але для таких великих компаній як наша, потрібно в місяць реалізувати щонайменше 15-20. Ось тоді відбудеться рух грошей, з’являться обігові кошти, що потрібні для виплати зарплат, оплати податків тощо. Щоб продовжити будувати за таких умов, то потрібно брати кредити в банківських установах. Але їх не дають. Ось і виник тупик.
– Якщо немає особливого попиту на житло, то й підприємства будівельної індустрії зупинилися, чи не так?
– Це логічний ланцюжок. Нині ніхто не працює на склад. Знаю, що цегельний завод №3 практично не випалює цеглу. Немає реалізації. Навіть приватний сектор не бере стінові матеріали. Сьогодні будівельна галузь призупинила роботу. Чекаємо на нашу перемогу.
Плани на будівництво є
– Скажіть, будь ласка, а працівники, котрі залишилися у тилу, мають заробітну плату, соціальні гарантії?
– Колектив працював до січня нинішнього року. Потім настали новорічно-різдвяні свята. Отже до лютого люди відпочивали. Зараз відновлюємо роботу. Маємо кілька об’єктів у сільських районах та місті. Зводимо на Хотинщині для внутрішньо переміщених осіб будинок на 10 сімей. Гадаю, що туди заселяться насамперед жінки з дітьми, люди пенсійного віку, котрі вимушено покинули насиджені місця. Кошти на будівництво одержуємо з державного бюджету, частково фінансує територіальна громада.
– Чи пропонують територіальні громади замовлення, бодай на перспективу?
– Нині є великі потреби у школах, дитячих садочках, амбулаторіях, спортивних комплексах… Але більшість видатків у бюджеті законсервовані й чекають закінчення війни. Та ми не склали руки в очікуванні. Маємо попередні домовленості на зведення кількох об’єктів, тож, сподіваюся, що уже нинішнього березня почнемо будувати.
– Голове, щоб закінчилася війна. Є інформація, що на Буковині нині замешкало майже 80 тисяч ВПО. Частина з них, певно, все ж залишиться тут й має дбати про житло.
– Сподіваюся, переселенці все ж одержать житлові сертифікати. І треба дати людям можливість обирати, де вони хочуть жити: на сході, заході чи півдні України. Переселенцям треба розуміти, що в зруйнованих містах, на нашпигованих мінами територіях найближчими роками життя буде відроджувати важко. Крім того, у прикордонних з росією територіях теж перебувати буде небезпечно, бо ж недобиті орки заточені на агресію, будуть провокації. Так ось сертифікати мусять мати під собою фінансову основу, адже не підкріплені матеріально папірці нічого не вартуватимуть. Ми вже мали в своїй історії сертифікати на державне майно, якими скористалися одиниці. Прості люди від того не мали нічого. Дуже неправильно буде, якщо за ці сертифікати можна буде придбавати житло здебільшого на вторинному ринку. Це неправильний підхід. Люди мають отримати право вибирати. Може не тісну одно-, двокімнатну квартиру, а придбати за житловий сертифікат особняк.
– Можливо про вторинний ринок житла говорять тому, що там вже можна жити, а в новобудовах є лише стіни, вікна, двері, а ремонт мають робити власники?
– Ну чому ж, ми зводимо будинки з підведеним теплом, газом, водою, електроенергією. Правда, ми не ставимо в квартирах умивальники, унітази, не стелимо лінолеум… Бо новосели викидають це на смітник і встановлюють собі сантехніку кращої якості, підлоги вистеляють паркетом чи ламінатом… До слова, у забудовників квадратний метр коштує в середньому 700 у. о., а на вторинному ринку – 1000. Ось та різниця у ціні й може бути використана на первинний ремонт. Головне, а я свято вірю в це, щоб завершилася війна нашою перемогою. А ми вже потреби в житлі виконаємо сповна, адже маємо незавершені будинки на вулицях Героїв Майдану, проспекті Незалежності, Південно-Кільцевій, Руській, Хотинській.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області