Пам’ятник Петру Болбочану в Києві
Фото автора
A
A
A
Такими словами большевик Антонов-Овсєєнко висловив свою радість з приводу трагічної смерті полковника УНР Петра Болбочана
29 червня 1919 року Петра Болбочана розстріляли свої ж – за вироком військово-польового суду УНР. І мало хто знає, що то була спецоперація чекістів зі знищення талановито 36-річного полковника, уродженця села Ярівка (того часу – Геждево) Хотинського повіту.
Коли очолюваний Болбочаном козачий корпус визволив Крим, а потім всю лівобережну Україну, московська верхівка була в шоці. Всі їх плани зводилися нанівець, а без України «совєцька імпєрія» вже не була би такою. І Лєнін особисто наказав Дзержинському, Ворошилову (тодішньому наркому внутрішніх справ) знищити молодого полковника.
Далі вже виконували свою чорну роботу агенти і ті, хто весь час спрямовував свої погляди на Схід. На жаль, так було і є навіть сьогодні в нашій трагічній тисячолітній історії.
«Ви не можете розібратись в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці…»
Петро Болбочан
Донос про зраду написав Володимир Винниченко, один із керівників того часу. Петлюра замість того, щоб захистити свого військового командира, дав дозвіл на арешт. Його давно турбував високий авторитет полковника серед військових, він заздрив неабиякому талантові професійного військового, адже сам за освітою верховний отаман – священник, ніколи не був на війні та у воєнних справах був профаном. Тож боявся, що хтось інший займе його місце.
Вирішили і розстріляли
Усе сталося надзвичайно швидко. Ніякого слідства, ігнорування вимог керівників армійських підрозділів і прогресивних діячів України. І засідання суду, і винесення вироку, і сам вирок – здійснені за лічені години. І виконавця довго не шукали. Вбивцею призначили такого собі Чєботарьова, якого наступного дня Петлюра призначив начальником контррозвідки армії.
Та віддамо належне військовим історикам. Вони вказують, що і Винниченко, і Петлюра безпосередньо причетні до знищення Болбочана. Та й у тому, що надалі Україна потрапила до ненажерливого лона матушкі росії.
Виникало запитання, чому Грушевський не зупинив цього страхітливого злочину? Відповідь однозначна – тому що був прихильником Сходу, а не Заходу (хоча сам народився у польському Хелмі).
Згодом Грушевського отруїли ті, кому він намагався служити. 1926 року чекісти розправилися в Парижі з Симоном Петлюрою, куди невдаха подався за покликом Винниченка. Вбивство здійснив Шварцбард нібито за організацію єврейських погромів в Україні. Але то була абсолютна брехня. Петлюра, як і Грушевський, міг би багато розказати про «прислужування москві», а цього жодним чином не можна було допустити. Утім, в історичних дослідженнях припускають, що то була їхня карма за Болбочана.
Щодо Володимира Винниченка, той ще в лютому 1919 року подався до Франції. Дивно, адже боротьба за УНР тривала ще три роки. А 1926 року, наляканий вбивством Петлюри, він тікає з Парижа і ховається в маленьких містечках Франції. 25 років це йому вдавалося. Та зрештою КГБісти знайшли і його.
Відзначимо, що лише В’ячеслав Липинський, який був послом України в Австрії, подав у відставку на знак протесту проти розстрілу Болбочана. На жаль, його життя теж було нетривалим і закінчилося 1931 року. «Ніхто нам не збудує державу, якщо ми самі її не збудуємо, і ніхто нам не зробить націю, якщо самі не захочемо бути нацією» – написав він того часу для майбутніх українців.
Тривалий час реабілітації
Більше про Петра Болбочана ми дізналися з праць чернівецького професора-історика Петра Брицького. Талановитий військовий діяч, полковник Армії УНР, патріот, який справою свого життя зробив боротьбу за Україну як вільну державу. І справу свою він виконував дуже майстерно. Завдяки його керівництву українське військо отримало перемоги у декількох важливих битвах. Без сумніву, саме такі авторитетні й професійні, впливові й чесні, без хворобливих амбіцій особистості могли вивести молоду державу Україну на належний рівень. Але амбітного Болбочана звинуватили у спробі незаконного захоплення влади, державного перевороту, поспіхом осудили та розстріляли. Після цього починається очорнення пам’яті героя-полковника. І робив це не хто інший, як керівник уряду Винниченко – людина далека від військових справ та армії.
Згодом професор Брицький справедливо показав Петра Болбочана, як відповідального та шляхетного військового, патріота, борця за вільну Україну. Свідчення цього знаходимо у працях «Буковинці у боротьбі за українську державність», «Жертва української революції: трагічна доля П. Болбочана».
Тож все-таки чому з такою визначною і важливою у справі державного відродження України особистістю повелися настільки несправедливо і підло?! Напевно тому, що Петро Болбочан прямо вказував на помилки уряду УНР і міністрів, критикуючи їх суперечливу політику і діяльність. Але замість того, щоб прислухатись до успішного і авторитетного командира, досвідченого стратега і результативного виконавця, тодішні урядовці боялись втратити владу. Вони вбачали в особі Болбочана реального і сильнішого конкурента, тому й знищили його фізично.
Ось витяг з останнього листа Петра Болбочана на адресу уряду УНР від 26 січня 1919 року, на який посилається професор Брицький: «Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР іде назустріч большевизму і більшовикам. Ви не можете розібратись в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути звичайними урядовцями і писарцями…
А в повіти і губернії кого ви посилаєте? Таких самих, як і ви, а як де-небудь і попадеться людина порядочна й працьовита, ви спішите таких замінити…».
Звичайно, що такого опальному полковникові не пробачили.
Всі роки совєцького режиму – тисячолітню історію і культуру України знищували, а наших героїв очорняли. Згадаймо Махна, Григор’єва, Тютюника та навіть Щорса, Примакова, що перейшли на сторону більшовиків, а потім останні розправилися з ними.
Правда взяла верх
Петрові Болбочану повернуто чесне ім’я. Ми знаємо його тепер як видатного українця, легендарного воєначальника і творця української держави 1917-1919 років. Буковинська діаспора в Києві 2015 року добилась присвоєння його імені вулиці в центрі столиці. Пролягає від бульвару Лесі Українки до Звіринецького кладовища.
2020 року в Шевченківському районі Києва (теж центр столиці), у сквері навпроти кінотеатру «Київська Русь» встановлено величний пам’ятник нашому видатному землякові.
На Буковині, наразі, не спромоглися назвати бодай якусь вулицю іменем Петра Болбочана. Хоча, чому б не перейменувати, скажімо Руську, Достоєвського, Комарова….
Буковинський кіш Українського козацтва подав клопотання до Великої козацької Ради при Гетьманові України Миколі Пантелюку про присвоєння кошу почесного звання імені полковника УНР Петра Болбочана. До 100-річчя визволення Криму від більшовиків його козачим корпусом в січні 1918 року випущено пам’ятну медаль. Разом з обласним краєзнавчим музеєм пропонуємо оголосити 2023 рік – роком пам’яті Петра Болбочана та відзначити 5 жовтня 140-річницю з дня його народження.
Василь МОЙСА, крайовий писар Буковинського коша, генерал-хорунжий Українського козацтва
Новини Чернівецької області