Микола Нижник на фото на передньому плані
A
A
A
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня президент нагородив жителя Лужан
Сьомий місяць в Україні триває кровопролитна війна, яку розв’язала імперська російська федерація 24 лютого 2022 року. Спільно із пресслужбою Чернівецького ОТЦК та СП започатковуємо постійну рубрику «Герої Буковини», в якій розповідатимемо про відважних захисників та захисниць із нашого краю, які боронять рідну землю у складі різних бойових частин.
«За особисту мужність…»
З перших днів широкомасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України тисячі буковинців звернулися до територіальних центрів комплектування з проханням призвати до лав Збройних сил, аби якнайшвидше стати в стрій і знищувати ворожих окупантів. Чимало з них, простих робітників, будівельників, лісників, аграріїв зі зброєю в руках проявляють зразки героїзму, за що одержують заслужені нагороди.
Нещодавно президент України Володимир Зеленський нагородив орденом «За мужність» ІІІ ступеня жителя села Лужани Чернівецького району Миколу Нижника, якого призвав на військову службу за мобілізацією Чернівецький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. В офіційному формулюванні, розміщеному на сайті Чернівецької обласної ради, зазначено, що нагородили нашого земляка «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».
Зараз Микола Нижник разом із бойовими побратимами несе службу в одній із найгарячіших точок протистояння з російськими окупантами. Особливо спілкуватися в таких умовах неможливо, тому наш земляк-захисник був не багатослівним та скромним:
– Ця нагорода, скоріш за все, стосується всього підрозділу, – скупо ділиться Микола. – Я служу так само сумлінно, як і мої побратими по зброї. За військовою спеціальністю ми – сапери. Гадаю, не треба розповідати, що це означає. Орки нашпигували нашу землю десятками тисяч смертоносних «сюрпризів», мінують села, міста, ліси… Наше завдання – розмінування, щоб не трапилося трагедій. Не вважаю, що зробив щось надзвичайне, нині кожен співвітчизник повинен самовіддано захищати свою Вітчизну. Можу тільки запевнити, що служитимемо так само сумлінно й відважно аж до нашої безумовної Перемоги!
Дружина Миколи Нижника Світлана зізналася, як саме її чоловік приймав рішення:
– 24 лютого, коли стало відомо про початок війни, чоловік нервово палив та ходив подвір’ям. А 25-го вранці, нічого не сказавши ні мені, ні дітям, поїхав у Кіцмань до військкомату. Не чекав дзвінків чи повісток – просто пішов воювати. Передзвонив нам, вже коли був у автобусі, що мав доправити солдатів на схід, бо коли вдосвіта збирався, то забув кілька важливих для фронту речей. Довелося наздоганяти автобус, щоб передати все необхідне.
Чому чоловік не повідомив вас про своє рішення? Мабуть, боявся, що буду його відмовляти. Та я навіть не сумнівалася, що Микола піде у числі перших, адже йому довелося воювати вже у 2015-16 роках, і коли почали говорити про те, що росія може напасти, одразу хмурнішав та стискав кулаки. Певна, що жодні вмовляння на нього б не подіяли. Сини із розумінням поставилися до татового вчинку. Хлопці відверто пишаються своїм татом і все розуміють. Вони ще школярі, проте змалечку Микола навчив їх, що нічого у житті не дається легко. Обидва займаються карате та частенько привозять призи та нагороди з різноманітних змагань. Це також загартовує характер, а батьківський приклад надихає на нові здобутки.
Поцікавилися у Світлани, а що найважче зараз для дружини військового?
– Пережити ті дні, коли з Миколою немає зв’язку, – відверто зізналася жінка. – Таке буває досить часто… Але коли телефонує, моїй радості немає меж! Та життя не зупинити – ростуть сини, тому весь час присвячую їм. Всією родиною чекаємо на тата з Перемогою! Хоча, навіть коли ми виженемо загарбників з нашої землі, всеодно залишуся дружиною військовослужбовця: чоловік пов’язує своє майбутнє зі службою в українському війську, мріє здобути вищу освіту та стати офіцером.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області