Триптих О. Мартинюк називається так, як і виставка – «Моя квітуча Україна»
Фото автора
A
A
A
І місцеві художники, і митці-переселенці виставили свої твори на продаж, щоб допомогти ЗСУ виганяти окупантів
У Центрі культури «Вернісаж», що по вул. О. Кобилянської, 53, наприкінці першого місяця літа розгорнули виставку-продаж «Моя квітуча Україна». Свої кращі роботи представили талановиті митці з різних куточків нашої держави. Окрім живописних картин, є графіка, ікони, малюнки на каменях і навіть торбинках-шоперах. Під кожною роботою вказано не лише її назву, розміри і в якій техніці виконана, але й вартість, яка виявилася доволі прийнятною. Мало того, на деякі твори автори навіть надають знижки. 50-відсотків від вторгованої суми художники віддадуть на потреби ЗСУ. Чи не щодня виставка поповнюється новими авторами та їхніми доробками і, відповідно, зменшується, коли відбуваються активні продажі.
Ініціатором такого мистецького ярмарку стала знана чернівецька художниця Оксана Мартинюк, яка охоче поспілкувалася із «Поглядом» і навіть повідала, що її мрія, щоб у місті була така галерея-ярмарок на постійній основі.
«Треба творити, бо це – спасіння наше»
– Пані Оксано, як виникла ідея створення мистецької виставки-ярмарку?
– Розпочалося, як і у всіх – з біди. Захотілося чогось світлого, душа тягнеться до прекрасного і зараз ці почуття, навпаки, загострюються. Мені допомогли квіти і наше навколишнє середовище. Так я «витягнула» себе і розпочала «витягувати» друзів-художників. Кажу їм: «Треба творити, бо це – спасіння наше». І, знаєте, квіти, символи, Україна – це все ще більше зараз цінуєш, просто до сліз. І, звичайно, колеги відгукнулися. До того ж, ще одне питання стояло: щоби була допомога і для війська, і для художників. Відтак вирішили, що 50 на 50 – це і митцям добре, і ЗСУ допоможемо.
Стартував захід 23 червня, а десь за три тижні до цього ми почали активно гуртуватися і діяти. Хоча ця ідея виникла ще давно, до війни, коли лише точилися розмови про ймовірний повномасштабний наступ росіян. Власне, я вже тоді створювала триптих, який так і називається, як виставка – «Моя квітуча Україна».
Канадську бабусину хустину пам’ятає все село
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про квітковий триптих, який став ключовим і водночас об’єднуючим цього мистецького ярмарку?
– Там є вкраплення чорної хустки. Зазвичай у моїх роботах ніде немає чорного. Я взагалі майже його не використовую, хоч він і хороший колір, який асоціюється із землею, і у вишиванках використовується. Але я якось до нього з обережністю ставлюся. Однак перед самою війною оця чорна хустинка, яку успадкувала від бабусі Софії, у мене постійно була на видному місці. І я її використала символічно. І на презентації дівчата сказали, щоб надалі я вже малювала хустки кольорові. Дай, Боже, перемоги, будуть і кольорові. Це все також наразі визріває і потім проситиметься до людей.
Цікаво, що цю бабусину хустину пам’ятає все село. Бо вона була єдиною в Гаврилівцях Кіцманського району. І коли я виставила свій триптих у мережу, то мені написали люди, які звідти родом: «Ми пам’ятаємо цю хустину». Її, до речі, надіслали бабусі родичі з Канади, яким довелося туди ще в ті переселення емігрувати.
– Скільки робіт представлено на ярмарку і скільки авторів уже долучилося до цього проєкту?
– На момент відкриття було 110 робіт і задіяно 45 авторів. Але виставка не статична, бо щось доносять, а щось – купують. Тож щодня є сенс відвідувати цю експозицію, яку продовжили до кінця липня. Однак якщо ярмарок і надалі користуватиметься попитом, то його можуть ще продовжити. Бо і відвідувачі приходять, і нові автори долучаються. І це чудово! Мало того, ще арт-терапія тут присутня, бо ми, художники, збираємося разом, щоб поспілкуватися і помалювати у творчій атмосфері однодумців. Тут затишно, спокійно. Одні приходять подивитися роботи, інші – познайомитися. За цей час зала ожила, можна сказати. Тут постійно є рух.
«Зараз у нас одна-єдина мета – це Перемога»
– Минулої п’ятниці у виставковій залі був цілий модний показ посеред картин?
– Так, це була подія в рамках цієї виставки. Наша чудова дизайнерка Любомира Влад-Зайцева вирішила об’єднати і художників, і дизайнерів. Відвідувачі мали змогу побачити показ модних образів навіяних мистецькими роботами. Дуже гарно все вийшло і заодно привернули увагу людей до виставки-ярмарку. Основна ціль, звичайно, щоби ми якось допомогли, бо зараз у нас одна-єдина мета – це Перемога.
– Що нам допоможе прийти до миру і Перемоги?
– Це складне питання. Я на світову спільноту розраховую. Країни світу допоможуть. Без них ми, на жаль, не впораємося проти досить сильного нашого ворога, щоб йому добре було.
– Розкажіть, будь ласка, про тих майстрів-учасників, які через путінсько-рашистську війну вимушено перебувають у Чернівцях?
– Так, внутрішньо переміщені художники дуже активно долучаються і якщо можуть, то щодня навідуються. Ось Вероніка Волинська з Києва у нас найактивніша. Вона виносить на вулицю мистецтво, до людей. Вона жваво спілкується з усіма перехожими й запрошує відвідати захід. Тобто не лише пиріжки треба виносити на вулицю Ольги Кобилянської, але й мистецтво.
Загалом, серед художників-учасників мистецького ярмарку є представники з Одеси, Дніпра, Києва, Херсона.
Ось чоловік приніс камінчики, розмальовував і каже: «Продавайте за скільки хочете, я також хочу долучитися, щоби якось допомогти». Він сам з Херсона і що найцікавіше – перша звернула увагу на його роботи саме жителька Херсона. Ось відчула. Чоловік розповів, що камені для творчості знайшов біля Прута.
– Пані Оксано, що вам, художникам, допомагає сьогодні триматися?
– Оце і допомагає триматися – робота, спілкування, подяки та відгуки відвідувачів. Це все підтримує. Бачимо, що не даремно це все затіяли. А коли підтримують ще матеріально, коли купують роботи – це подвійне свято, бо і художнику приємно, і ми якимось чином долучилися до наближення нашої Перемоги.
До речі, останнім часом дуже багато маємо відвідувачів з Харкова. Люди кажуть: «Як добре, що ми сюди зайшли!». А якось прийшла одна жінка в якої син – на війні. І вона зі сльозами на очах сказала: «Я вам вдячна, що ви це зробили, бо так хочеться бодай ковток чогось прекрасного».
Мальовані ікони купують і для церкви, і для оселі
Іконописом розпочала займатися одразу, як закінчила академію 2012 року. На виставці «Моя квітуча Україна» представила 3 ікони: Миколая Чудотворця, Божої Матері та Христа Пантократора. Знаю, що дві останні ікони придбала для своєї оселі чернівчанка, яка живе і працює в Канаді. А Миколая Чудотворця забрала знайома, яка збирається подарувати ікону церкві, де охрестять її онука.Галина Головата, художниця
У однієї роботи – три автори
На цю картину надихнув мене міжнародний фестиваль «Буковинські зустрічі». Був готовий малюнок і прийшла до мене Тетяна Воронова – режисера «Тоски» і дитячих постановок. Вона прийшла і була дуже сумною. Каже, знаєш, я хотіла бути художницею, але потім вибрала таки мистецтво співу. Вона закінчила мистецьку академію. І я їй дала свій малюнок, і частину чоловічого кептаря розписувала саме Тетяна. Вона сиділа собі так, медитувала. Потім залишила і поїхала назад до Києва, де навідалася до сестер Капранових. І коли я зрозуміла, що вона вже в хорошому настрої, то мені захотілося продовжити цей сюжет. Все мені здавалося добре, але тут мій колега – художник Сергій Колісник – каже: «Людо, тут чогось бракує. Це явно гуцул і звідки він? Це має бути косовиця, має бути якийсь сюжет . Давай зробимо, що вій йде косити свіжу траву». І Сергій намалював цю косу, бо ж чоловік має малювати косу.
Виходить, ця робота має троє авторів. Я її підписала своїм іменем лише тому, що треба було завершити цю композицію і поставити крапку.
Роботи свіжа, ще без рами, поки що ми її не одягнули.Людмила Богдан, відома акварелістка
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області