Херсонка Поліна з хлопцем тричі пробували виїхати з Херсона, і лише остання спроба була вдалою. Як їм вдалося проїхати понад 50 ворожих блокпостів, як жили в окупованому місті та чим лякають війська рф херсонців — читайте у матеріалі.
Фото надала херсонка Поліна
«Тут, у Тернополі, дуже гарно, люди доброзичливі. Але ми обов’язково повернемося у наш рідний Херсон — за умови, що він буде українським. Наші його обов’язково відіб’ють назад», – впевнена херсонка Поліна.
Дівчина разом зі своїм хлопцем два тижні тому приїхали з окупованого Херсона до Тернополя. Після 52 днів життя у підвалі, обстрілів та викрадення людей парі потрібний був час, аби адаптуватися до нормального життя.
«Оці постійні вибухи, напруга, стрес… Після 52 днів життя у підвалі ми перейшли назад до кімнати у гуртожитку. Але з початком обстрілів брали з дому необхідні речі й знову спускалися в укриття. Через це у мене почалися проблеми з серцем. З’явилися панічні атаки, здавалося, що вночі у кімнаті хтось є. У Тернополі ця тривога мене теж переслідувала декілька днів. Коли хтось гучно зачиняє двері чи машина швидко гальмує — все це нагадує про те, що відбувається у Херсоні. Ми навіть у перші дні не вмикали — через той страх — світло у кімнаті», – розповідає дівчина.
Каже, що в Тернополі намагаються перелаштуватися.
«Не знаю, коли ця внутрішня тривога, переживання пройдуть. Тим паче, коли телефоную додому, де залишилися батьки, сестра, і вони розповідають, що вдома летять ракети. Спершу картала себе за те, що виїхала, а вони залишилися там», – розповідає дівчина.
Переїхали танком хлопців із тероборони
Поліна з хлопцем жили у Херсоні, рідні – у селі поблизу Нової Каховки. Там було відносно спокійно. У перші дні повномасштабного російського вторгнення Херсон окупували російські війська. У магазинах розкупили всі крупи та продукти першої необхідности. Тож за декілька днів їх майже всі зачинили. Були проблеми з готівкою, адже зняти з картки можна було обмежену суму. А хліб продавали лише за готівку. У деяких магазинах розрахуватися карткою можна було лише декілька годин на день.
«Окупанти могли автоматами розбити двері зачинених магазинів і винести потрібні їм продукти. Вони навіть зараз заходять до крамниці і беруть без грошей усе, що хочуть. До одного із супермаркетів якось зайшли, нагребли у сумки, що їм треба було, і вийшли. І ти йому нічого не скажеш, бо він зі зброєю. Бо що важливіше: твоє життя чи гроші?» – каже Поліна.
Наслідки влучення ракети у центрі Херсона
За словами дівчини, у перші дні окупації Херсона військові рф понівечили декілька багатоповерхівок у мікрорайонах. Багато людей голими руками зупиняли танки. У мікрорайоні Шуменському у парку просто задавили місцевих хлопців із тероборони. А ворожий снаряд упав у дворі багатоповерхівки. Загинув хлопець, який саме вийшов із бомбосховища, щоб узяти продукти з квартири. Мати збирала те, що від нього залишилося, по всьому дворі…
Пізніше у місті поступово почали відчиняти магазини, хоча спочатку полиці були майже порожні.
«Міський голова Ігор Колихаєв закликав людей попри окупацію відновлювати життя у місті. Люди неохоче, але почали відчиняти кав’ярні, потім – танцювальні студії та дитячі художні гуртки. Поновили роботу і хлібзаводи, з великих баз приносили продукти. Проте ціни стали у рази вищими. Велика проблема була з ліками. Допомагали волонтери, за що їм дуже вдячна. Тепер на ринках продають медикаменти просто з машин», – розповідає херсонка.
За словами Поліни, ситуація з продуктами у місті зараз покращилася, адже з’явилися сезонні овочі та фрукти. А ціни, якщо порівнювати з квітнем, стабілізувалися. У херсонських магазинах можна знайти і російську продукцію: соду (Крим), лавровий лист, спеції. Проте на початку окупації люди в деяких селах тижнями були без хліба. Бо російські військові не пропускали машини з товаром.
«Також окупанти чіплялися до підприємців. Мама розповідала, що у Новій Каховці на ринок зайшли військові рф, підходили до людей та повідомляли, що з 15 квітня набирає чинности новий закон (окупантів — ред.). Згідно з ним, підприємці повинні прийти до комендатури окупантів, розповісти про свій бізнес та податки, які сплачують. Якщо підприємець погоджується, то йому дають листочок-дозвіл на роботу. Якщо ні – можуть прийти і забрати всю продукцію», – продовжує дівчина.
Страждають також аграрії. Військові рф не лише вивозять зерно, але й сільськогосподарську техніку. А якщо підприємець відмовляється віддати, техніку розстрілюють, мовляв, ні вашим, ні нашим.
«Місто обстрілюють, а людей викрадають»
Пара не планувала виїжджати з міста, але наважилася, коли почалися часті обстріли та викрадення.
«Коли почали викрадати людей, ми вирішили, що треба виїжджати. Через спеціальні чати знайшли водія Бориса, який за 4 тисячі з одного (пізніше — 5 тисяч) вивозив людей через Миколаїв до Одеси. Перші дві спроби були невдалими, бо російські військові закрили миколаївський напрямок через бої. Нам сказали: «У вас є 5 хвилин, щоб повернутися, бо тут будуть серйозні бої». Наступного разу виїхали після Великодня. Подумали, що вони, окупанти, будуть добрішими, бо свято ж. Знайшли іншого перевізника, що їхав через місто Берислав у Кривий Ріг. Коли залишалося проїхати ще три блокпости, нас не випустили знову», — згадує дівчина.
Херсонці влаштовують проукраїнські мітинги.
Тоді військові рф сказали, що до 11 травня нікого не будуть випускати з области. А ще військові рф лякали херсонців так званим референдумом та мобілізацією. Це спонукало ще більше виїхати з рідного міста на підконтрольну Україні територію. Тож 11 травня Поліна виїхала з Херсона, минула 50 блокпостів — так і врятувалася.
«Якщо ти готовий виїхати, не знаючи, чи залишишся живим, значить, у Херсоні неможливо вже, тебе там душать. Щоб вийти на вулицю, потрібно почистити телефон, тобто видалити все. Бо не знаєш, що окупантів може роздраконити. Вони скрізь. Світло не можна вмикати. Ми завішували вікна ковдрами, щоб мати можливість хоча б настінну лампу ввімкнути. Це було жахливо. Ми настільки стомилися, що коли зупинилися переночувати у Кривому Розі і вила сирена, навіть її не почули», – розповідає херсонка.
«Змогла виїхати з третьої спроби»
Поліна каже, що проблем із проходженням блокпостів не було. Проте зізнається, коли вдруге поверталися в Херсон, на одному з блокпостів їм влаштували добрячу перевірку. Окупанти шукали вибухівку у жіночих косметичках та поміж білизною.
За словами Поліни, російські військові дуже злилися, що люди не хочуть залишатися в окупованому Херсоні й виїжджають на підконтрольну Україні територію.
«Вони дуже обурювалися, що люди виїжджають. Питали, чому ми їдемо. А коли казали, що до родичів, не вірили. Запитували, чому ми тікаємо. Провокували тим, що ми боїмося свою ж українську армію. Через це спробувати виїхати ще раз не дуже й хотілося. Та за декілька днів у центрі міста влучила російська ракета. Також щодня у місті викрадали по дві-три людини. Військові рф почали ходити по квартирах, забирати людей», – розповідає дівчина.
У Хурсоні ледь не на кожному будинку вивішують російську символіку.
Поліна каже, що з третьої спроби вдалося швидко проїхати всі російські блокпости до Берислава. Далі їх не пустили через бої.
«Нас заледве пропустили у місто Берислав і сказали, що можемо там переночувати. А о 6 ранку приїхати до блокпостів ¯ тоді будуть випускати. Тож наступного дня, 12 травня, о 5 ранку ми вже були біля блокпоста. Чули вибухи. У черзі нам сказали, що сьогодні випустять лише 200 машин. Наша була 172-ою. Російські військові відраховували кількість автівок, кількість пасажирів записували», – розповідає Поліна.
Попри те, що третя спроба виїхати була відносно спокійною, Поліна вже не дуже вірила, що це вдасться. А коли в дорозі окупанти обстріляли колону цивільних, ще більше хвилювалася.
«У селі Давидому Броду окупанти обстріляли колону, яка їхала з окупованої Херсонщини. Було багато загиблих та поранених. В одному з автомобілів вижив лише маленький хлопчик, тож люди, які поверталися в Херсон, забрали його. Усі їдуть на свій страх і ризик. Ніяких зелених коридорів, ніхто не супроводжує. Я щоразу просила Бога допомогти нам не виїхати, а щоб ми залишилися живими та здоровими», – розповідає Поліна.
Дівчина зізнається, що найбільший страх наганяв останній блокпост. Говорили, що там можуть забирати телефони, гроші.
«Нам сказали вимкнути телефони. Й от ми вже наближалися до блокпоста. Дивилися і не розуміли: російський це чи український. Ми під’їжджаємо, водій опускає усі вікна і вітається російською. А військовий дивиться на нього і відповідає: «Добрий день!» У цей момент ми всі аплодували і заплакали. Вони з такою турботою почали розпитувати, як ми доїхали, яка там ситуація. Ми хотіли віддати їм консерви, але військові відмовилися. А російські готові забирати останнє, навіть у дітей. Чула про випадок, коли окупант через відчинене вікно машини занурив руку у пакет і забрав усі цукерки у дитини. А наші (військові – ред.) радили вмикати телефони і сказати рідним, що з нами все гаразд», – ділиться дівчина.
У Тернополі Поліну з хлопцем поселили в одному з гуртожитків міста. Волонтери організували триразове харчування. І хоча всі доброзичливі, готові підтримати та допомогти, дівчина сумує за домом. Тож щойно Херсон деокупують, хоче повернутися до рідних.
Фото надала херсонка Поліна.
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media