Засновник і керівник Волонтерського штабу захисту України Володимир ДОРОШ
Фото pogliad.ua
A
A
A
Волонтерський штаб, заснований В. Дорошем, з 2014 року матеріально підтримує українське військо, чим наближає перемогу
Вже понад два місяці у нашій країні триває війна – кровопролитна, підступна і жорстока, спровокована російською федерацією. Практично вся Україна піднялася на боротьбу із загарбниками. Хоча сили надто не рівні, зате вмотивованість у наших захисників незрівнянно вища. Вороги ж безжально вбивають мирне населення, знищують цілі села і міста. Щоб повернути мир на зранену українську землю, тисячі буковинців стали на її захист. Разом із тими, хто взяв до рук зброю, виборюють перемогу й волонтери, без яких важко уявити сучасну Україну.
Волонтерство згуртувало тисячі небайдужих людей. Вони відгукуються на перший поклик – приносять речі, продукти, медикаменти, плетуть сітки, готують домашні страви…
Що об’єднує небайдужих людей? Чи можлива перемога без волонтерів? Над цими запитаннями розмірковує засновник і керівник Волонтерського штабу захисту України Володимир ДОРОШ.
У Чернівцях активно працює волонтерський штаб-хаб, що забезпечує логістику гуманітарних вантажів, які прямують з країн ЄС до охоплених війною районів України
Нерозривний зв’язок із захисниками
– Мимоволі пригадався 2014 рік, коли на сході нашої країни розпочалися воєнні дії. Доки Збройні сили України зібралися і вирушили на Донбас для придушення сепаратизму, добровольці вже були там. Погано озброєні, без засобів захисту, обмундирування… І тоді їм прийшли на допомогу волонтери. Чи обійшлися б добровольці без них?
– Згадаймо події тих тривожних днів. Революція Гідності, загибель Небесної сотні, окупація Криму, захоплення значної частини Донецької й Луганської областей… Весною 2014 року українське військо все ж якось мобілізувалося й поспішало на Схід, а там уже добровольчі батальйони, майже беззбройні, тримали оборону й, власне, запобігли поширенню сепаратизму українськими територіями. Зрештою і Збройні сили були погано укомплектовані, мали на озброєнні застарілу радянську ще зброю. Тоді основна допомога військовим була від простих людей. Ми почали займатися волонтерством ще з 2014 року. Наші волонтери часто бували на передовій, в окопах, тож знали так би мовити із середини проблему війська.
– З чого починали, адже до того в країні мало хто знав про волонтерство?
– Не складна наука. Нас просили – ми виконували. Одягали, взували бійців, возили продукти, шукали засоби захисту, тепловізори та інше. А пізніше чи не щодня відправляли на передову вантажівки з решітчастими екранами для БТРів. Закупили їх у Харківського заводу виробника. Придбали і відправляли нашим захисникам понад 150 позашляховиків, що зробило їх мобільнішими. Щільно працювали з Центром звільнення полонених. Буковина і Чернівці, на моє переконання, найбільше допомагали Центру у цій справі. Проводили обмін військовополоненими, а тим, хто ще залишався у полоні, передавали ліки, продукти харчування, і навіть цигарки. Пригадую, Центру ми передали два позашляховики, які я особисто перегнав на Схід.
– Був свідком того, як волонтери вашого штабу вантажили великодні посилки нашим захисникам на передову. Це вже традиція?
– Саме так. Сьомий рік поспіль, крім 2020-го, коли лютував COVID-19 і ми боялися заразити наших захисників, організовуємо акцію «Великодній кошик для військового». Цьогоріч зібрали і відправили на передову понад 2500 святкових наборів і кошиків. Уявіть, наші господині приготували майже дві тонни салату «олів’є», який адресували військовим на Київщину, Сумщину, Житомирщину, Чернігівщину, Харківщину, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Кіровоградщину, Миколаївщину, Херсонщину… Туди, де служать краяни. Власне, дотримуємося принципу, що немає чужих.
Працювати на випередження
– Коли був створений Волонтерський центр Захисту України?
– За два місяці до початку повномасштабного вторгнення росії. Першим ділом оголосили акцію «Здай кров – захисти воїна». Знаю, що для більшості поранених на полі бою потрібна кров. Пригадайте, що зробили орки в перший день війни – вони розгромили Харківський центр крові. Бо розуміли наскільки цінна кров для порятунку військових та мирних жителів після поранення. В один день ми зібрали понад 1000 донорів. Зважте, досі за рік кров здавали десь п’ять тисяч людей, а ми за день залучили понад 1000. Нам телефонували і з сіл краю, просили прислати медиків для забору крові. До прикладу, в селі Зруб-Комарівці в день кров здали понад півсотні сельчан.
– Ситуація кардинально змінилася 24 лютого, коли росія вдерлася на територію України. Як вона змінила діяльність волонтерського штабу?
– Тоді я зрозумів, що треба виходити з регіонального на загальноукраїнський рівень. Отож анонсували створення Волонтерського штабу захисту України. До нас привозили речі військового призначення, продукти харчування, котрі ми передавали бійцям 10-ї гірсько-штурмової бригади, а відтак й іншим частинам. Важко повірити, але ми за добу приймали й відправляли по 100 тонн всеможливих вантажів. Діємо за чотирма напрямками: харчування, медицина, продукти і мілітарі. За два місяці передали у військо понад 200 позашляховиків. Налагодили тісні контакти з обласною військовою адміністрацією, митницею, прикордонниками. Якщо раніше були затримки з перевезенням транспортних засобів, то зараз цю процедуру проходимо за 5-10 хвилин. Всі розуміють, що працюємо для перемоги.
– На одному із блокпостів мені розповіли, що волонтери забезпечили їх протитанковими «їжаками». Як це вдалося вам?
– Наша роль скромніша. Ми лише організували виробництво протитанкових «їжаків» і «їжачків». Зокрема домовилися з Укрзалізницею, яка виділила списані рейки, їх різали і зварювали перешкоди для техніки. Виготовляли їх по десятку за добу й відправляли військовим частинам. Підприємці на наше замовлення виготовили тисячі «їжачків» проти автомобільної техніки. А ще налагодили виробництво пічок-буржуйок, які дуже потрібні на передовій. Крім того, виробляли джгути натовських стандартів. Їх в Україні не знайти. Ми ж виготовили їх уже тисячі й передали безкоштовно на передову. Працюємо над іншими напрямками захисту наших бійців на лінії зіткнення.
– Серед волонтерів вашого штабу чимало переселенців. Як вдається залучати їх до благородної справи?
– Прийняли десятки тисяч переселенців, сотні відвезли до кордону із ЄС. Бо у нас відпрацьована логістика. Маємо добрі стосунки із транспортними підприємствами. Вони допомагають нам перевозити товари з Німеччини, інших країн Євросоюзу. Так же й по Україні. Так, у нас щоденно працює до трьохсот волонтерів. Чимало з них переселенці, котрі втекли від війни. У такий спосіб включилися у захист країни. Це найцінніше. Запитали, що їм до вподоби, хто вони за фахом, щоб максимально корисно використати їх. Вони сумлінно працюють. А їхні діти залюбки розмалювали сховище.
До речі, ми створили представництва Волонтерського штабу у кількох областях – на Житомирщині, Чернігівщині, Харківщині… Працюємо напряму із командирами частин, госпіталями. Поставили їм багатофункціональні ліжка, ліки на багато мільйонів гривень. Останнім часом робимо відправлення за принципом «нової пошти». Кожна коробочка підписана від кого йде й кому адресується.
– Переконаний, що більшість добрих справ, зроблені вами, завдяки спонсорам. Хто вони?
– Всіх не перелічиш, бо їх тисячі. Ми раді, що студенти політехнічного технікуму виготовили десятки маскувальних сіток, які ми відправили на передову. А ще вдячні юним буковинцям, які приносять свої малюнки. Ми теж відправляємо їх нашим захисникам і повірте, що вони військових зігрівають і оберігають.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області