Міжнародний день пам’яті Чорнобиля
День 26 квітня 1986 року знають по всій планеті як дату наймасштабнішої аварії, яку будь-коли спричиняв мирний атом. За наслідками Чорнобильській катастрофі немає рівних, вона оповила радіоактивним шлейфом значну частину планети та перетворила квітучу місцевість на зону відчуження. Через тридцять років після катастрофи 26 квітня було проголошена ООН Міжнародним днем пам’яті Чорнобиля, а в Україні цей день почали відзначати значно раніше. Він є нагадуванням про те, якою небезпечною може бути атомна енергетика, про героїзм ліквідаторів аварії та про довгострокові наслідки цієї події для людей і довкілля.
Станом на весну 1986 року четвертий енергоблок на Чорнобильській АЕС пропрацював уже більше двох років і на 25 квітня була запланована його зупинка для планового технічного обслуговування. Зазвичай такі ситуації на станції використовувалися для випробування обладнання, не став винятком і цей день. Цього разу мали визначити, наскільки вистачить енергії турбогенератора в режимі вибігу, тобто без подачі пари в турбіну.
25 квітня о першій годині ночі оператори почали знижувати потужність реактора четвертого енергоблоку. О 13 годині 5 хвилин турбогенератор відімкнули від мережі, і він перейшов в режим енергозабезпечення власних потреб. Ще через годину реактор було від’єднано від системи аварійного охолодження. Проте надійшла заборона з Київобленерго щодо подальшого зниження потужності реактора, і тільки пізно ввечері, в 23 години 10 хвилин оператори отримали на це дозвіл.
Потужність знизили до критично низьких показників і 26 квітня о першій годині ночі почався власне сам експеримент. За його планом були підключені всі циркуляційні насоси, які прокачують воду через реактор. Однак таке навантаження виявилося надмірним, пароутворення в реакторі знизилося і стрижні керування автоматично вивелися з активної зони.
Побоюючись аварійної зупинки реактора, яка означала б зрив експерименту, оператори відключили систему аварійного вимкнення, яка спрацьовує при недопустимо низьких показниках рівня води та тиску пари. В результаті всі важелі впливу на процеси в реакторі було втрачено, але експеримент продовжили і за планом вимкнули одну з турбін. Циркуляційні насоси різко знизили потужність, потік води через реактор теж зменшився. В реакторі різко підвищилися пароутворення й потужність і автоматика почала вводити в зону активності керуючі стрижні. Але це не допомогло – потужність реактора лише зростала, тому оператори скористалися кнопкою аварійного захисту, завдяки чому стрижні мали опускатися максимально швидко.
Проте тиск пари був надто високим і не дозволив стрижням опуститися до потрібної глибини. О 1 годині 23 хвилині активну зону реактора зруйнував тепловий вибух. Водяна пара потрапила в зону термоядерної реакції і через кілька секунд пролунав другий вибух, який розірвав всю конструкцію четвертого енергоблоку, зруйнував бетонну покрівлю, спричинив пожежу й значне забруднення довкілля радіоактивними речовинами.
Першим на гасіння палаючого енергоблоку прибув загін пожежників, який очолював лейтенант Володимир Правик. Загасити вогонь вдалося о п’ятій ранку, але майже всі перші ліквідатори катастрофи померли протягом найближчих днів і тижнів від величезної дози радіоактивного опромінення.
27 квітня уряд розпочав евакуацію населення Прип’яті. За добу було вивезено, за різними даними, від 44 до 47 тисяч осіб. Люди збиралися поспіхом, в надії незабаром повернутися додому. В той же час на аварійний реактор, всередині якого тривало горіння, з гвинтокрилів почали скидати пісок, глину, свинець та інші матеріали.
Радянський уряд повідомив громадянам про катастрофу 28 квітня, при цьому її справжні масштаби не оприлюднювалися. Закордонні ЗМІ активно інформували людей про небезпеку, а в цей час в столиці України за 100 кілометрів від Чорнобилю проходили першотравневі демонстрації. 2 травня в зв’язку з підвищенням рівня радіації почалася евакуація з населених пунктів 10-кілометрової зони, а через дві доби зону евакуації розширили до 30 кілометрів. Попри це, в телевізійних та радіозверненнях до народу високопосадовці стверджували, що рівень радіації постійно знижується і відповідає всім міжнародним нормам. Насправді ж радіаційні викиди науковці пізніше оцінили як такі, що відповідають приблизно чотирьом сотням Хіросім.
В кінці травня аварійну зону почали обробляти з гвинтокрилів спеціальною речовиною-сорбентом, а також розсіювати за допомогою авіації дощові хмари над Прип’яттю. В Чорнобиль з усієї країни для ліквідації наслідків аварії відряджалися спеціалісти, робітники та військові частини. Станом на грудень 1986 року четвертий енергоблок було поховано під об’єктом «Укриття», який являв собою бетонний саркофаг.
В результаті Чорнобильської катастрофи радіаційне забруднення зачепило близько 200 тисяч км2. Найбільшого впливу зазнали Житомирська й Київська області, прилеглі території Білорусі та Росії, а навколо самої ЧАЕС відділено зону відчуження радіусом 30 кілометрів. Вплив катастрофи на людське здоров’я досліджується досі, проте в науковців немає єдиної думки з цього приводу – хтось вважає, що з радіацією слід пов’язувати хвороби тільки безпосередніх учасників ліквідації та мешканців забруднених територій, інші наполягають, що наслідки аварії будуть позначатися на здоров’ї не лише сучасних, а й наступних поколінь українців.
Новини Сокирянщини – Північно-Бессарабський край в Україні