Прем’єр-міністерка Естонії Кая Каллас у власній колонці ділиться історією своєї родини, яка постраждала від росії, та закликає світ допомагати й підтримувати Україну.
Leon Neal/Getty Images
Оригінальний матеріал The New York Times
Усім, хто жив під радянською окупацією, репортажі з України нагадують сцени, які, як ми думали, ніколи не повторяться. Бомбардування мирних жителів та руйнування будинків навіюють спогади про жорстокість, яку проявляли Гітлер і Сталін на європейському континенті. Жителів із портового міста Маріуполя, яке піддається жахливій облозі, вивозять у віддалені місця росії. Вони не знають, що на них там чекає.
Моя сім’я пережила схожу історію. Мою мати у 6-річному віці вивезли до Сибіру разом із її мамою та бабусею. Мого діда відправили до табору у Сибір. Їм пощастило вижити і повернутися до Естонії. Але багато людей залишилися там навічно. Сьогодні кремль відроджує застосування техніки суцільного варварства. Люди, яким вдалося втекти з Маріуполя, називають місто пеклом на землі.
Найоптимістичніші спостерігачі вважають, що закінчити ці жахіття можна, підписавши мирну угоду. Але мир не настане завтра. Ми повинні зрозуміти, що ідея кремля щодо безпеки у Європі та в усьому світі суперечить ідеї вільного світу. А владімір путін готовий вбивати та репресувати велику кількість людей заради своїх інтересів.
Наш підхід у НАТО повинен бути простим: путін не повинен виграти цю війну. Йому навіть не можна дозволити думати, що він виграв, інакше його апетит зросте. Ми повинні продемонструвати волю та виділити ресурси для захисту території НАТО. Щоб стримати агресію росії, нам необхідно запровадити довгострокову політику розумного стримування.
По-перше, ми повинні допомогти Україні всіма доступними способами. Народ України не втомлюється боротися, не повинні і ми. Це правда, що повномасштабне вторгнення росії в Україну змусило нас діяти. Союзники та партнери разом ухвалювали рішучі рішення. Але зараз настав час робити все можливе і неможливе.
Українські воїни – це сильні воїни, але їм потрібна зброя і спорядження, зокрема і засоби протиповітряної оборони більшої дальности та протитанкові ракети, щоб краще захищати своє небо. Нашим пріоритетом повинна бути оборонна військова допомога Україні. Ми можемо взяти на себе зобов’язання щодо цього на тривалий період.
Наразі Естонія, населення якої складає 1,3 мільйона людей, уже надала Україні допомогу на суму приблизно 250 мільйонів доларів. Більшість із неї була військовою, але ми також надавали автомобілі швидкої допомоги, ковдри та дитяче харчування. Вільний світ повинен подвоїти свої зусилля, щоб підтримати народ України. Ми повинні доставляти зброю, їжу та предмети першої необхідности.
По-друге, ми маємо показати агресору, що готові захищатися і, якщо буде потрібно, воювати. Іноді найкращий спосіб для досягнення миру – це проявляти бажання використовувати військову силу.
Для цього ми повинні посилити нашу колективну оборону, особливо на східному фланзі Альянсу, який межує з росією. Саме тому в Естонії ми збільшуємо виділення коштів на оборону. Цього року ми витратимо 2,3% ВВП на неї; а найближчими роками збільшимо цей показник до 2,5%. Всі країни НАТО, незалежно від їхнього розташування, повинні робити те саме: 2% ВВП мають стати абсолютним мінімумом. Якщо всі ми збільшимо свої витрати на оборону, то зможемо гарантувати, що всі разом будемо у більшій безпеці.
По-третє, ми повинні паралізувати військову машину кремля. Ми маємо зробити це не лише для припинення кровопролиття в Україні, але й для економічного роззброєння росії, щоб запобігти подальшому розширенню війни путіним.
Особливо це стосується нафти та газу, експорт яких торік становив 40% російського державного бюджету, а цього року він, можливо, стане найбільшим джерелом. Ми повинні спрямувати всі зусилля на зменшення цих доходів. Європейський Союз уже оголосив про плани скоротити імпорт російського газу на дві третини до кінця цього року. Але ми можемо зробити більше. Ми повинні перерахувати частину платежів за російські нафту і газ на спеціальний сторонній рахунок, щоб ці кошти не використовувалися для фінансування війни. Значну частину цих коштів потрібно спрямувати на майбутній план реконструкції України.
Нам доведеться докласти багатьох зусиль та витратити чимало коштів. Колись настане час, коли ми почуємо заклики щодо пом’якшення санкцій. Але ми – НАТО, Європейський Союз та окремі країни – повинні проявити терпіння та рішучість. Вести звичайні справи з росією путіна більше не можна. Насправді з ними взагалі не можна мати справи.
По-четверте, ми повинні допомогти українцям, які тікають від війни.
У москві, мабуть, думають, що, змусивши мільйони українців виїхати та шукати притулок у країнах Європи, вони дестабілізують наші суспільства. Це один з інструментів гібридної війни путіна та одна з його цілей. Ми повинні продемонструвати йому, що він помиляється.
Сусідні країни вже прийняли мільйони українців, а Європейський Союз одразу надав їм право жити та працювати у своїх країнах-членкинь. Усі ми повинні зробити все можливе, щоб забезпечити українцям безпечний притулок, доки вони зможуть повернутися додому.
Це досить непросте завдання. Щоб зупинити агресію кремля, знадобиться багато часу та зусиль. Але, будучи членами НАТО, європейцями та людьми, це завдання, від виконання якого ми не маємо права відмовитися.
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media