Ансамбль «Смерічка» має свій музей
Фото надано pogliad.ua
A
A
A
У Вижниці, де народився гурт «Смерічка», про його історію донедавна майже нічого не нагадувало
1966 року музикант і композитор Левко Дутковський при Вижницькому Будинку культури створив вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка». Музиканти грали здебільшого на електроінструментах, які змайстрували самі. Вважали себе, а насправді це так і було, першим біґ-біт гуртом у країні. Впереміж з українськими естрадними піснями виконували твори Елвіса Преслі, «Бітлз», «Роллінґ стоунз», Луї Армстронґа, Адріано Челентано, Тома Джонса, Карела Готта. До маленької гірської Вижниці, щоб послухати їх, приїздила молодь із Чернівців та довколишніх містечок і сіл.
Між тим, у Вижниці, де народився гурт, про його славну історію донедавна майже нічого не нагадувало. Крім може непримітної таблички на Будинку культури: «У цьому будинку в 1966 році було створено ВІА «Смерічка» під керівництвом Левка Дутковського». Змінила ситуацію вижничанка Інна Колотило, яка нині мешкає і творить у Києві.
То що ж стало поштовхом до створення музею славної «Смерічки»? Якими експонатами наповнювали його? Про це розповідає директор Вижницького Будинку культури, заслужений працівник культури України Михайло КОВАЛЮК.
Жива історія ходить поруч
Так влаштована людська пам’ять, що час стирає з неї цілі періоди. Не дивно, що нинішня молодь практично не знає про перший український вокально-інструментальний ансамбль, про який за короткий час існування дізналися у більшості країн тодішнього соціалістичного табору. Не далі, бо солісти й музиканти співали винятково українською мовою, тому далі його не випускали. Назрів час виправити ситуацію.
– У Будинку культури є мистецька майстерня Левка Дутковського, де він проводив перші репетиції, прослуховування, займався з вокалістами, – розповідає директор закладу Михайло Ковалюк. – Її, власне, і вирішили перетворити на кімнату-музей ВІА «Смерічки». Тим більше, що декотрі учасники тодішнього ансамблю й досі мешкають у Вижниці – вокалістка Мирослава Єжеленко, бек-вокалістки Зоя Маслова, Ганна Буриленко. Переконаний, доки ще люди, причетні до цієї історії, живі, треба зберігати пам’ять про «Смерічку».
Триває пошук нових експонатів, пов’язаних з діяльністю ансамблю, котрі неодмінно збагатять музей і приваблять туристів
– У кого виникла ідея створення музею цього уславленого ансамблю?
– Передісторія цієї ідеї така. Торік з ініціативи облдержадміністрації було започатковано Буковинський культурний фонд, до якого заклали шість мільйонів гривень. Гроші обіцяли виділити всім, хто запропонує оригінальну мистецьку ідею. Наша землячка-вижничанка, менеджер освітніх програм Інна Колотило написала проєкт історії створення і діяльності першого в Україні культового вокально-інструментального ансамблю, який став одним із переможців Фонду й отримав кошти на його реалізацію. Кошти порівняно невеликі – 150 тисяч гривень, однак вони стали доброю підмогою у закладці фундаменту музейної кімнати. Дещо виділили нам із бюджету громади.
– Якими експонатами почали наповнювати музей?
– В Інни Колотило виявилося багато однодумців. Ідею підтримав колектив Будинку культури, Мирослава Єжеленко, котра була солісткою ансамблю на піку його слави – 1972-1973 року. Саме вона їздила із колективом до Москви на програму «Алло, ми шукаємо таланти» та «Пісня року», перший і незмінний керівник ансамблю Левко Дутковський та інші. Музейну кімнату почали наповнювати речами того часу. Це – фотографії, афіші, програмки, вінілові платівки, сукні та сардаки, в яких виступали солісти. У кутку, як це було за часів Дутковського, розмістили піаніно. Знайшли газету-дайжест з першого фестивалю імені Назарія Яремчука. Коли я 1981 року прийшов працювати у Вижницький Будинок культури, то виявив сардаки, в яких виступали Назарій Яремчук та Василь Зінкевич, сукню солістки Мирослави Єжеленко. Частину з тих речей, на жаль, втратили, але дещо збереглося. В тому числі й одяг, сконструйований Аллою Дутковською. Ірина Колотило зверталася до учасниць вокальної групи, отож маємо їхні спогади, особисті речі. Підтримуємо тісний зв’язок з Дариною Яремчук. Хотіли встановити контакт з музеєм Назарія Яремчука, проте його сестра не йде на контакт з нами. Левко Тарасович приїжджав, подарував чимало світлин для музею. Налагоджуємо зв’язки з Василем Зінкевичем.
Музей стане туристичною локацією
– Вижниччина багата на туристичні принади. Чи стане новостворений музей, на вашу думку, ще однією цікавою локацією для туристів?
– Не сумніваюся у цьому. Попри зміни музичних уподобань нинішнього покоління, все одно є чимала когорта прихильників української естрадної пісні, паростки якої з’явилися у Вижниці. Звісно, їм буде цікаво довідатися, що першу пісню «Сніжинки падають» для ансамблю «Смерічка» написав Анатолій Фартушняк, а музику написав Левко Дутковський. До речі, у той час Фартушняк навчався у Вижницькому художньому училищі декоративно-прикладного мистецтва. Його однокурсником був Василь Зінкевич. Згодом до репертуару колективу ввійшли й інші пісні Анатолія – «У Карпатах ходить осінь», «Бажання», «Ти прийди в синю ніч», «Незрівнянний світ краси». Низку пісень для колективу написав Володимир Івасюк, який теж був солістом. Ну а Назарій Яремчук прийшов у «Смерічку» восени 1969 року, Софія Ротару ще пізніше – 1971-го.
– Отже, музей офіційно відкрили. І були вже перші відвідувачі?
– Крім керівника територіальної громади Олексія Чепіля, на урочистості з нагоди відкриття кімнати-музею 24 грудня завітали колишні солістки ансамблю Мирослава Єжеленко, Зоя Маслова, яка була наймолодшою учасницею ВІА, Ганна Буриленко, чимало містян та гостей із обласного центру. Їх не могла вмістити тісна кімнатка музею. Я вважаю, що «Смерічка» заслуговує на значно краще пошанування. Нині ми під керівництвом Інни Колотило ведемо пошук нових експонатів, пов’язаних з діяльністю культового ансамблю, котрі неодмінно збагатять музей і приваблюватимуть туристів з усіх куточків нашої України.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області