Юрій Андрухович у Чернівцях роздавав автографи та поспілкувався з журналістами
Фото Віталії Козменко
A
A
A
А перед тим влаштував автограф-сесію з новим романом «Радіо ніч»
Письменник Юрій Андрухович, якого ще називають патріахом української сучасної літератури, напередодні Нового року завітав до Чернівців для автограф-сесії.
Річ у тім, що у грудні побачив світ його новий роман «Радіо Ніч» у чернівецькому видавництві «Meridian Czernowitz», але через карантинні обмеження презентацій як таких не організовували. Про книжку автор розповів під час онлайн-трансляції у фейсбуці й на радіо «Культура» вночі проти 13 грудня.
Попри те, що туру містами не було, видавці вирішили зробити виняток і запросили Юрія Андруховича до Чернівців. У Целанівському центрі я й поспілкувалась з письменником та перекладачем Юрієм Андруховичем про наше місто, новий роман та 2020-й загалом.
Під час нещодавньої резиденції в Чернівцях Юрій Андрухович відвідав Садгору, де колись служив
«У нас були плани»
– 2020-й для багатьох був складним роком, а для вас?
– 2020-й запам’ятається ще й тим, що у нас були плани. І ці плани здебільшого провалювались, від дечого змушені були відмовлятись, пристосуватись до ситуації. Це все було передовсім морально виснажливо. Останніми роками звикли жити якось так у плановому господарстві, пишучи якісь проєкти. Тому я дуже ціную ті моменти, коли задумане вдавалось.
– Книжка вдалась?
– Усі мої фантазії у цій книжці видавці втілили. Нічна презентація на радіо була, QR-код на задній обкладинці є, картина від Костирка на обкладинці є.
– Довго працювали над романом?
– Загалом у нас вимальовується традиція в останні дні року я прибуваю до Целанівського центру й досі це було пов’язано з моїм попереднім романом «Коханці Юстиції». Так склалось, це був грудень 2017 року, «Коханці Юстиції» мали ось-ось з’явитись друком, а я вийшовши вранці на прогулянку, раптом зрозумів, що наступний мій роман буде називатись «Радіосмуток». І ось він втілився через 3 роки.
«Припускаю, що це мій останній роман»
– Чому онлайн-презентація відбулась саме вночі проти 13 грудня? Це символічна для книжки чи її героїв дата?
– Я люблю це число і ця дата з’являється на першій сторінці роману. У грудні ночі найдовші, а коли довга ніч, більше стає темряви і коли людина самотня й ізольована від решти світу, як мій герой, то вона намагається говорити якось до світу. В мого героя це приватна радіостанція. А вже потім Сергій Жадан нагадав мені, що 13 грудня це ще й день народження Миколи Хвильового. Прізвища Хвильового не згадується в цьому романі, але герой виступав у гурті, який мав назву «Доктор Тагабат». І це безпосередній зв’язок з творчістю Хвильового.
– Ті, хто знає, зрозуміють натяк.
– Так, вони зчитають це так, як зчитав Сергій Жадан.
– Кажуть, що зараз не актуально видавати грубі книжки, мовляв, їх не читають. Як думаєте, правда це чи ні?
– Я найменше в часі, коли пишу, думаю про таке. З іншого боку, для мене, звісно, важлива композиція, як я це збудую і повинен уявляти остаточний обсяг. Я точно знав, що роман не буде мати 500 сторінок, але те, що він майже дійде до цієї цифри, теж не сподівався. Але у мене таке враження, що його буде легко читати. Всі відгуки, а їх наразі не багато, говорили про те що роман прочитували швидко. Це була моя мета, так написати книгу, щоб людина дочитувала до кінця розділу й їй кортіло почати новий.
– Читати легко, а як писалося?
– Я дуже виклався у цьому романі й припускаю, що це мій останній роман.
У Чернівцях не часто, зате регулярно
– Що для вас Чернівці?
– Одне із моїх улюблених міст однозначно.
– На першому місці Франківськ?
– Ну насправді не знаю, на якому місці в мене Франківськ (сміється, – авт.).
– Зараз часто можна почути думку, що Івано-Франківськ набагато розвиненіше місто, аніж Чернівці. На цьому навіть будували свою стратегію політичні партії.
– Може тому, що у Франківську я лише живу й не більше, а в Чернівці їжджу, щоб читати, спілкуватись з людьми, видавати книжки і зустрічатись з друзями. Ось приїхав зустрічати Новий рік.
– Знаєте місто доволі добре?
– Можу сказати, що знаю добре Чернівці як місто Czernowitz (стару частину міста, – авт.). Особливо таким фінальним акордом була цьогорічна літня резиденція у рамках проєкту «Пауль Целан 100». Виникла така додаткова нагода побачити і відчути більше місто. Бо під час фестивалю це не завжди можна собі дозволити. А взагалі все в мене починалось із Садгори. Цього літа був зворушений відвідинами Садгори, бо я там не був із 1983 року.
– Служили там?
– Так, служив у частині пів року і восени 1983 року поїхав далі. Тому можу так сказати, що знаю Czernowitz і знаю Садгору.
Один з перших читачів, не більше
Щороку ПЕН-клуб називає найкращі книги року у різних номінаціях. У його списку й роман «Амадока» вашої доньки Софії.
– Як вони ваші письменницькі стосунки? Допомагаєте доньці?
– Вона, безумовно, вислухає й врахує мої поради, але це не відбувається під час написання. Я отримую від неї вже готовий твір на електронну пошту. Не готове видання, а рукопис. І я з радістю щось там підказую, але це ніколи не стосується якихось принципових літературних питань. Я був одним із перших читачів «Амадоки» і пишаюсь тим, що мені було це довірено. І скажу чесно, читав її і довго і важко. Але важко у такому позитивному сенсі. Було таке напруження, яке я дуже ціную у хороших книжках.
– За чиє ім’я в інших книгах радієте більше?
– Тут у мені включається батько, який глибоко переживає, що твір його доньки десь там недооцінено. Набагато простіше з такими недооцінками працювати, коли стосується мене особисто. Тут вже загартованість багаторічна.
Але я дуже щасливий, що в неї вийшла ця книга такою. Ми обмінюємося мейлами, коли ділимось відгуками. І після прочитання «Амадоки» я їй написав, що це абсолютна Нобелівська премія з літератури. На що вона мені написала, що вже отримала її з моїх уст. Мовляв, мої слова важать для неї більше.
Більше клопоту, аніж користі
– Акаунти Юрія Андруховича є у соцмережах. Самі ведете їх?
– Ні, це роблять волонтери.
– Чому не долучаєтесь?
– Я не маю часу, такі речі вимагають заглиблення. Я дуже добре знаю себе і завжди намагаюсь відповісти кожному. Не можу когось закрити чи забанити. Тому активність у соцмережах приносила б мені набагато більше клопоту, аніж користі.
Віталія КОЗМЕНКО
ДовідкаПЕН-клуб – міжнародна неурядова організація, яка об’єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів. Щороку визначають кращі книги. Українське відділення ПЕН-клубу днями оприлюднило свій рейтинг.
Кращі книги 2020 року в номінації «Українська художня проза»
Новини Чернівецької області