Максим Козменко один із перших в Україні створив серію репортажів про лікарів і медсестер із «передової»
Фото Артема Артеменка
A
A
A
Як відбувався процес творення фотовиставки «Подих», розпитуємо в її автора Максима Козменка
Минулої п’ятниці, 19 червня, у Чернівецькій обласній державній адміністрації відбулася презентація фотовиставки Максима Козменка «Подих». Своїми промовистими світлинами автор красномовно розповів про тих, хто бореться за людські життя у «червоній зоні». Про лікарів, медсестер і санітарів, які цілодобово протистоять підступному коронавірусу.
Як народилася фотоісторія про медиків, які намагаються вберегти кожен подих, іноді жертвуючи власним диханням, цікавимося у фотографа Максима Козменка.
– Максиме, здається, це вже не перша фотовиставка з Вашими роботами?
– У мене було декілька спільних із чернівецькими фотографами виставок.
– Чому, на Вашу думку, важливо організовувати такі імпрези наживо?
– Побачити фотографії наживо, а не через екран телефону чи комп’ютера, завжди цікавіше. Сприйняття інше. Тут бачиш деталі, яких дистанційно можна не помітити.
«Намагаюся вловлювати мить, якою вона є»
– Позиціонуєте себе фотографом чи більше фотомитцем?
– Я фотограф, навіть більше фотожурналіст. Намагаюся вловлювати мить, якою вона є.
– Скільки представили робіт, чи допомогли фінансово у ЧОДА бодай з друком?
– На виставці представлено 20 знімків. Проєкт створено спільно з ОДА, адміністрація й посприяла в друці. Ми провели не просто виставку одного фотографа, а соціальний проєкт. Аби показати важку працю медиків у боротьбі з коронавірусом і нагадати людям, що ця зараза ще не зникла з нашого життя.
– Що було найважче у підготовці цих кадрів?
– Досить нелегко було вибрати декілька знімків із десятків.
– На які особисті жертви довелося піти заради цього проєкту?
– Коли відвідував лікарні, повністю обмежив коло спілкування, цілком відокремився від сім’ї, рідних, друзів. Місяць не бачився з дружиною, дітьми і батьками.
Звертайтеся до класиків світової фотографії і сучасних фотожурналістів
– Які будуть Ваші поради аматорам: що необхідно першочергово, аби зловити потрібну мить і щоб максимально передати настрій?
– Поради… Перед тим як фотографувати що-небудь, хоча б в загальному уявити, що хочеш зафіксувати, для чого, для кого. Допомогти в цьому можуть роботи як класиків світової фотографії, так і сучасні фотожурналісти. Я переглянув сотні фотографій, аби побачити, як фотографи у різних країнах, вражених коронавірусом, документують роботу медиків.
– Яка подальша доля «Подиху», чи буде він подорожувати виставковими залами нашої області (країни)?
– У планах є повезти фотографії у райони Чернівецької області. Але що далі, поки що невідомо.
– Як і коли фотографія з’явилася у Вашому житті?
– З фотографією ішов поруч з дитинства. По-справжньому зійшлися з нею близько 10 років тому (усміхається, – авт.).
«На 10-річчя подарували мені «мильницю» «Кодак»
– А можна детальніше про дитинство: який перший фотоапарат тримали у руках, хто тоді був учителем?..
– Фотоапарат завжди був у нашій сім’ї. Тато те діло любив. На 10-річчя подарували мені «мильницю» «Кодак». Але тоді купити плівку, потім проявити її, роздрукувати фотки було досить затратно, тому більшість фотографій робили задля сімейного альбому. Сміливіші експерименти почалися вже в добу цифри. Мобільний телефон із VGA камерою став проривом. Можна було фотографувати стільки, скільки хочеш, доки пам’ять у телефоні не закінчиться.
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області