Одне із давніх фото родини Батирів
Фото надано автором
A
A
A
На Буковині про них ходили легенди – це сміливі й хоробрі люди, що не побояться здолати будь-які труднощі
Уже саме прізвище Батир вимальовує в уяві людину широкоплечу, з мускулистими дужими руками, котрій усе під силу і яка має свій особливий характер. А у селі Вашківці Сокирянського району, що на Буковині, про них ходили навіть легенди, мовляв, це сміливі і хоробрі люди, що не бояться долати ніякі труднощі. Коли за якусь справу беруться, обов’язково доводять її до кінця. У руках у них все вдається, можна сказати, горить і виходить таким, як задумали.
Про походження та місця проживання
В особистісній характеристиці, мабуть, чимало правди, бо й етимологічні та енциклопедичні словники твердять нам, що слово «батир» чи «батирь» з тюркського – це хоробра людина, герой, силач, а також вдалий наїзник. Кажуть, що з батирів формувалася феодальна знать. По Волзі батирями називають особливу народність підрядників, що займаються навантаженням, розвантаженням та перевантаженням суден, зняттям їх із мілини, а іноді й доставкою товарів.
Батирничати, батирствувати, батирити означає ще й молодечити на коні, в сутичках, джигітувати, скакати, шукати богатирських витівок. Власне, й в сучасній літературі деяких народів можна знайти героїв Другої світової війни, яких називають батирями. Крім цього, знаю, що в давнину так називали тих, хто набирав чи накатував валами друкарський набір, натирав набрані для друку букви чорнилом чи фарбою.
Словники твердять нам, що слово «батир» чи «батирь» з тюркського – це хоробра людина, герой, силач, а також вдалий наїзник
Про своїх прадідів згадують спадкоємці
Бесідуючи про людей цього роду зі спадкоємицею вашковецьких Батирів – Ганною Костянтинівною Волошан, показую їй давнє фото, яке збереглося ще з кінця ХІХ століття у родині Ю.В. Балана, і з якого, мов живі, дивляться на нас її родичі. Вона бере ту столітню реліквію в руки і відразу починає з теплотою і шаною розповідати про свого прадіда Андрія Батиря та його дружину Оксану. Прадід був з хліборобського роду, вмів все, що треба, по господарству робити. Орав, сіяв, дітей з дружиною ростив. У сім’ї у них було десятеро дітей: 6 хлопців і 4 дівчат. Одні працювали біля землі, інші навчалися. З розповіді своїх родичів оповідачка знає, що в ті далекі часи у них було 200 гектарів землі, понад 100 овець, 10 голів свиней, 8 пар коней. Так що наробитися було коло чого.
Сіяли пшеницю, овес, жито, вирощували квасолю та коноплі, з якої робили олію. Смушки з ягнят і квасолю продавали або обмінювали на потрібні в господарстві речі, наприклад гас, а ось бринзу завжди залишали про запас, вона добряче виручала велику сім’ю як взимку, так і влітку, коли треба було в полі і днювати, і ночувати.
Розповідають, що богатирської вдачі і роботящий дід Батир виходив на свій лан ще до схід сонця. Довго стояв на ньому, роздивлявся, щось розмірковував про себе. Потім на тому місці разом із людьми він викопав криницю, яку дотепер називають «Батирьовою». Трохи згодом за його сприяння така криниця з’явилася й в селі на майдані, де було його помешкання, а ще пізніше – біля майстерні, де люди техніку ремонтували. Всі три криниці були помітними здалеку, бо над ними височіло кумпино, таке собі дерев’яне риштування, з допомогою якого набирали воду із земної глибини.
Правнучка Ганна Волошан переповідає, що прадід Андрій засватав свою дружину з родини Баланів (недарма ж фото зберігалося стільки літ у них), котра також була із заможної сім’ї і мала багато поля. Каже, що, випиваючи десь у трактирі, батьки поміркували собі, що землі їхні межують, тобто по сусідству, то чому б не поженити дітей та не породичатися. Як задумали у пивній, так і зробили. І треба сказати, не помилилися, бо дітей у Батирів появилося багато, і всі вони були тямущі і хазяйновиті.
На пожовклому фото Ганна Костянтинівна із розповідей своїх батьків впізнає тільки Федора. Він на знімку у військовій формі, виглядає ще молодо, хоч має на грудях багато нагород, серед яких, як видно, і два Георгіївських хрести, які, звісно, давали тільки за видатні військові заслуги.
Початкову школу він закінчив у селі, допомагав батькам збирати, а потім і молотити ціпом пшеничні та житні снопи. Але якось кинув той ціп об землю і спересердя сказав батькам: «Не буду я більше цим займатися!». Подався до Кишинева по науку, відтак поступив на службу тоді у царську армію, де і провів усе своє життя. Його дружина (на фото з книжкою в руках) була викладачем вищої школи у Кишиневі, а дві доньки пішли по материній стежині, вони працювали викладачами.
Ще один син прадіда – Василь одружився на багатій сільській дівчині. Невдовзі купив млин у Чепелеуцах, що в Молдавії, мав поле, гарний сад. Отож взявся успішно господарювати, і в цей час, як розповідає Ганна Костянтинівна, його запросили на збори Хотинського повіту і запропонували керівну посаду. Він відмовлявся, бо ж вдома були дружина і малолітня дочка Катерина, велике господарство. Довелося підкоритися волі начальства і переїхати до Хотина, де й проживав.
Доля вносила свої корективи у життя людей
По-різному склалися долі у братів Івана, Тодосія, Никифора, Семена та сестер Аксенії, Марії, Євдокії та Параски. Про Івана каже, що він мав невелику освіту, але вмів дуже добре рахувати, справно вести облік, що і набагато освіченіші могли позаздрити йому. Мабуть, не випадково став землеміром, а пізніше, як у селі вже почали роздавати панські землі, він був головою земельної комісії.
За дружину взяв Гашіцу, яка була з багатої родини Бендерських (Сімонкових). У неї з чоловіком було троє синів – Михайло, Василь і Петро, а також дочка Танасія. До речі, Гашіца – рідна сестра моєї бабусі Марії, яку також через трактир засватав у ті часи парубок Василь Долгий, що мав двох братів і двох сестер, котрі були беручкими до праці і мали, так би мовити, свою справу. Іван виростив сад, який залишив по собі, Яків став механіком і купив собі трактор, який потім перейшов до Романковецької МТС, Василина володіла трактиром у центрі села, а Аксенія господарювала біля землі.
Дбайливими господарями були й Тодосій та Никифір. Вони жили в селі і вирощували хліб. Так само присвятив себе праці біля землі-годувальниці й дід Семен – батько тата Ганни Костянтинівни. Вона повідала, що він мав двох дочок – Ганну та Домку і сина Костянтина. Батько закінчив п’ять класів у селі і разом із двоюрідним братом Іваном Йосиповичем Вамушем часто ходив пішки на Ратуш (Стара Олексіївка) до свого діда. Там прибулі агітатори якось запропонували хлопцям навчатися на садівників. Іван сказав, що треба запитати у батьків, а Костянтин не захотів вчитися. Але ж вийшло навпаки: Іван не пішов по науку, а Костянтина батько і дід відпустили до Єдинець в школу садівників. Потім та садівнича наука дуже згодилася йому. Він став бригадиром, був насіннєводом, займався овочівництвом та садівництвом у колишньому колгоспі ім. газети «Правда», що діяв у селі.
Що стосується дочок прадіда Батиря, то Параска вийшла заміж у сусіднє село Гримаківці, Євдокія була домогосподаркою і жила за лісником Михайлом Калуцьким, Аксенія після війни залишилася вдовою, а Марію доля порадувала нащадками, які мали хист до науки. Онук Валентин Іванович Балан був учителем географії, його дружина Любов Матвіївна теж вчителька, вона 15 років працювала директором школи. Їхні доньки Марія, Оксана теж пішли стопами батьків. Вибрав вчительську професію і син Юрій Валентинович Балан, який певний час працював директором Вашковецької школи (ЗОШ).
Про себе наша оповідачка не розповідала, але ми все ж розпитали її дещо. Багато років вона була бухгалтером, а в 80-90 роках минулого століття працювала завфермою у місцевому радгоспі «Маяк». Каже, що від 1000 корів на день надоювали по 15 тонн молока. Особливо вагомі результати були влітку, коли в годівниці надходила зелена маса трав. Молоко здавали на завод охолодженим і від цього одержували в середньому 28-30 тис. карбованців щоденно. За місяць виходило 900 тис. карбованців. А ще ж реалізовували м’ясо великої рогатої худоби. Таким чином у банку на рахунок господарства від ферми надходило майже 1 мільйон карбованців. Отож вагомий внесок робили у бюджет і для розвитку виробництва гроші мали.
Зацікавлено і водночас дуже переконливо розповідала про свою велику родину спадкоємиця Батирів Ганна Костянтинівна Волошан (дівоче Батир). Здавалось, не оповідала, а пісню співала. Були у ній і хвилювання, і жура та смуток, але більше все-таки звучали веселі і радісні слова. Я дивився на фото, що лежало на столі, і мимоволі думав, що хай би яка яскрава зірка була над колискою долі, а щасливою людину робить життя, праця і пам’ять про свій родовід.
Олександр ЧОРНИЙ
Новини Чернівецької області